Частина 9. Поцілунок хижака

 З-за горизонту показався маєток Цунаяшіро.
— Ось цей? - Вказала на білий дім Алієра.
— Здається, так.
 Принцеси підійшли до воріт. Як тільки їх торкнулася рука Алі вся огорожа залилася синім вогнем.
— Бар'єр? Хіба йокаї вміють його ставити?
— Не вміють. Це справа рук де-кого іншого. - Прозвучав позаду знайомий голос.
 Дівчата обернулися.
— М-майроне?
— Привіт. Я здивований, що ми зустрілися. І ви, певно, не менше.
— Ще і як. - Холодно процідила Алієра.
— Що ж, тоді варто розповісти вам одну цікаву історію.
 Кастуєрі сів на траву, очікуючи, що принцеси сядуть навпроти нього.
— Ми поспішаємо. Часу обмаль. - Стверджувала наполеглива близнючка.
— Алі, чекай. Хіба нам не буде краще знати більше інформації перед тим, як вторгуватися на територію ворога?
 Тоні сіла навпроти Майрона, почекавши, поки близнючка зробить так само.
— Що ж, Кастуєрі, розповідай.
— Гаразд, почнемо. Чи знаєте ви, хто заснував «Кривавий місяць?»
— Ні. Хіба ця людина не знищила всю інформацію про себе?
— Так. Але спогади не знищити.
 Тоні насупила брови.
— Хм... Я поки не сильно розумію про що ти.
— Не хвилюйся, я поясню все з самого початку. Колись при палаці служила людина, яка була віддана вашій матері в усім. Але занадто тягнулася до влади. Він продав душу відьмі в обмін на силу.
— Стривай, таке можливо? - Широко розкривши очі від здивування запитала Тоні.
 Її сестра кивнула.
— Так. Але це заборонено.
— У тому й була проблема. - Продовжував Майрон. - Він отримав свою силу, а королева дізналася. Усунула його. Після цього він і захотів своїх порядків.
— І створив «Кривавий місяць?»
— Саме так.

                                 ***
 Арес зовсім спокійно дивився на Ліберіо.
— Програв, кажеш? Ти б не розкидався такими словами, враховуючи, що я можу вбити тебе в будь-який момент.
— Я прожив уже 105 років. Я не боюся смерті.
 „Єдине, чого я хочу — аби з Алі було все добре.”
— Ха-хах, я зрозумів тебе. Тоді скажу, що є речі страшніші за смерть.
— Звісно є. - З усмішкою промовив Ліберіо.
 Арес у відповідь посміхнувся по-злому. У його очах читалося щось на кшталт: „Насолоджуйся останніми годинами життя.” Слідом йокай покинув кімнату.
 У коридорі було значно холодніше. А також неймовірно тихо. Чоловік сперся на стінку. У вухах дзвеніло. Причиною тому був головний біль. Арес стягнув резинку зі свого волосся, розпускаючи його. Це допомогло лише трохи полегшити біль угорі голови. Цунаяшіро поглянув на свою руку, спробував прикликати кігті. Це вдалося йому важче, ніж зазвичай. Ще один поганий знак.
 „Ні, я не можу... Я маю встигнути. Я мушу.”
 Коли у вухах нарешті перестало дзвеніти, Арес потер лоба й повільно відійшов від стіни.
 „На ногах стою, це добре.”
 Чоловік підійшов до одних з дверей, відчинив. Микита сидів на ліжку і наче загіпнозований дивився в одну точку. Цунаяшіро заговорив, привертаючи його увагу.
— Без ланцюгів краще, еге ж?
 Хлопець перевів погляд.
— Це ясне діло. Але не думай, що так можеш отримати мою прихильність.
— Звісно, я ж не наївний.
 Йокай сів на ліжко, навпроти хлопця.
— Зараз усі двері в домі відчинені. Я дам тобі печатку, яка допоможе пройти крізь бар'єр. Можеш повертатися до своєї принцеси. У мене є лише одна умова.
— Яка?
— Ти знаєш, як передавати кинджал у власність?
— Тобто? Ти забрав його в мене. Щось ще потрібно?
— Забрав. Але скористатися не можу. Ти думаєш, чому тіло твого батька чи, наприклад твоє частково залишається в Амері? Бо кинджали прив'язані до світів свого власника. Тобто твоїм кинджалом може скористатися тільки житель Амери. Поки ти не передаси його комусь з іншого світу. І просто забрати його недостатньо, щоб отримати у власність.
— У с-сенсі?
— Як я розумію, твій кинджал до тебе нікому не належав?
— Так. Мені його подарували.
— Ну тому ти певно й цього не знав. Щоб передати комусь кинджал попередній власник спочатку залишає на ньому свою кров. Слідом так само робить новий. Проста кровна присяга, іншими словами.
— Он воно що. Я не згоден.
— Та ну? Чому ж? Я пропоную вигідні умови.
— Ти хочеш накоїти бід, завдати шкоди Тоні, а потім втекти без кари. Я ні за що не буду допомагати тобі в цьому.
 Арес знизав плечима.
— Хах, як бажаєш.
 Його рука легенько лягла на підборіддя Микити.
— Відданість... Прекрасна якість. Як же я хочу, аби ти був відданий мені, а не моїм ворогам.
 Злість неначе вдарила Кореневича в груди, від чого він різко схопив Ареса за горло.
— Та краще я згнию тут, ніж буду служити тобі!
 Арес залився сміхом, оголюючи свої моторошні ікла. Від страху Микита послабив хватку, але не відпустив горло ворога.
— Я не перестану захоплюватися твоєю хоробрістю. Який стрижень в такому тендітному тілі...
 Тильна сторона грубої долоні йокая ковзнула по щоці Микити. Повернулася назад до підборіддя. Потім поповзла вниз по шиї.
— Досить мене чіпати.
— Який неприступний... Ти мені подобаєшся, хлопче.
 Арес посміхнувся різко опустивши руку вниз, між ноги Микиті. Той зомлів і не встиг зреагувати, коли йокай вп'явся в його губи.
— Мм!..
 Поки Цунаяшіро цілував Микиту, Кореневич з усіх сил намагався відштовхнути його чи хоча б розірвати поцілунок. Марно. Хлопець навіть не звертав уваги, що груба чоловіча рука ковзає по його промежині. Довелося чекати поки Арес припинить.
Коли це сталося, Микита одразу ж відсів якомога далі, впираючись спиною в заднє бильце ліжка. Він тремтів.
— Заспокойся. Це була лише невеличка забавка. Я маю честь і не буду проти чиєїсь волі робити непристойні речі, про які ти подумав.

                                 ***
 Тоні зовсім не знала, що на її коханого хлопця претендує хтось інший. Вона думала про будь-які речі, що могли статися з ним в полоні: Катування, викачка сили, спроби переманити на свою сторону. Але окрім такого точно. Зараз вона хотіла швидше дослухати Майрона й піти повернути Микиту.
— Тож... Що було далі?
— Як вам відомо спільнота «Кривавого місяця» почала руйнувати королівство: Постійні битви, полонення людей, прагнення забрати вашу силу. І це тривало близько 14 років. А коли спільноту знищили, її засновник інсценував свою смерть і сховався у Санту. Арес був одним з його найближчих поплічників. Тому має захист. Як бар'єр на маєтку, так і енергополе навколо меча.
— Ага... Тобто, цей бар'єр якийсь особливий і його не можна зняти так само як звичайний, правильно?
— Так. Зняти його може лише той, хто має такий самий захист. Від тієї ж людини.
 Чоловік підійшов до бар'єра. Поклав руку прямо на синє полум'я. У тому місці бар'єр почав зникати. Точніше, розриватися. Діра все розросталася, поки повністю не поглинула вогонь.
— Що? Тобто ти...
— Маю.
 Поки Тоні дивувалася її сестра вхопила Майрона за зап'ястя.
— Якого біса?! Що ти ще приховуєш?!
— Охолонь, Алі. Я розказав усе, що вам потрібно знати. І допоміг.
 Антуанетта підійшла ближче до Алієри та Майрона, обережно вивільнила пірата з хватки своєї сестри.
— Спокійно. І все ж, тут є частка правди. Майроне, як я розумію, ти був знайомий із засновником. І було помітно, що уникав його ім'я при розповіді.
— Ух...
 Чоловік опустив голову, дивлячись униз. Підтиснув губи. Трохи помовчав перш ніж сказати.
— Хайлі Кастуєрі. Мій старший брат.
— О, господи...
 Обидві принцеси застигли від подиву.
— Знаю, тепер це звучить ще гірше, але такою є правда.
— Та це звучить жахливо. - Мовила Алі. - Просто якась дурниця.
— Ну, ваша справа чи вірити мені.
 Знизавши плечима, Майрон підійшов до воріт, відчинив.
— Чекай-но! Ти взагалі чому прийшов сюди?
— Випадково почув від підлеглого Елайджана про напад на «Білого Бога.» Зрозумів, що Арес хоче діяти і я маю цьому запобігти.
— Ти? Запобігти? Хіба не твій брат головний ініціатор цієї метушні?
— Саме через це. Жахливе відчуття, коли твоя близька людина є ворогом усього народу. І я не хочу відчувати таке знову.
 По шкірі Тоні пробігли мурашки, коли вона уявила як бореться проти власної сестри.
 „Справді жахливо...”
 Тяжко зітхнувши, Майрон пішов уперед.
— Що ж... Тепер ми можемо діяти. Чи ви хочете, щоб я спершу поклявся вам у вірності?
 На обличчі чоловіка промайнула усмішка. Тоні хмикнула.
— І як тобі вдається жартувати в такі моменти?
— Хах, до життя і треба ставитися з веселощами. Але якщо Алієра мені не довіряє я справді можу дати присягу на своїй крові.
— Не варто. Якщо зрадиш нас це буде на твоїй совісті. Як і твоя смерть.
— Ну, я зрозумів тебе.
 Так і вирушили всі троє вперед...

                                 ***
 У кімнаті нависла нестерпна тиша. Микита усіма силами старався уникати погляду Ареса. Той не хотів лякати хлопця, але був занадто далеким від ніжних почуттів і не розумів, що робить не так.
— Хочеш покажу свій другий облік?
— Типу... Йокая-монстра?
— Можна й так сказати.
— Для чого? Хіба тобі вигідно розкривати свої козирі?
— Ну... Це не те щоб і великий козир. Але видовище здивує.
— Ні, дякую.
 Микита замовк і в кімнаті знову нависло нестерпне мовчання.
— Мій батько знає, що я тут? - Спитав молодший Кореневич перше, що прийшло йому в голову, просто аби не залишатися в моторошній тиші з цим звіром.
— Так. Я можу організувати вам зустріч. Натомість нічого не прошу, адже всі повинні спілкуватися зі своєї сім'єю.
— У тебе вона є? - Неочікуваною для самого себе спитав Микита.
 „Господи, це виглядає так, наче я хочу з ним дружити. А враховуючи, що він мене цілував...”
— Немає. - Перервав думки Микити голос чоловіка.
— Он як...
 Не бажаючи згадувати хоч щось пов'язане з цією темою, Арес підвівся з дивану й попрямував до виходу.
— Микито... Подумай ще раз, добре?
 Йокай не очікував відповіді від хлопця, просто попросив. Слідом вийшов за двері.
 „Ну а я поки зустріну наших гостей.”
 Арес уже давно відчув, що бар'єр зник. І прекрасно розумів, хто прийшов. Він вийшов на подвір'я і справді побачив там дівчат. А от зустріти молодшого брата Хайлі для нього було неочікувано.
— О, ти теж тут, Кастуєрі?
— Ні, тобі примарилося.
— Хах, а ти жартівник, як завжди.
 Майрон витягнув руку вперед, після чого за мить Арес піднявся в повітря.
— Так теж смішно?
— Ні. Занадто примітивний і нудний трюк.
 Йокай клацнув пальцями. У його руці з'явився меч. Зброя різко промайнула по повітрю. Перед очима принцес і Майрона загорівся червоний спалах. Він повністю заполонив погляди й товариші не бачили нічого окрім яскравого світла. Коли спалах зник Ареса вже не було.
— Оберніться.
— Га?
 Цунаяшіро сидів на чорній огорожі.
— Пропоную піти в інше місце для нашого бою. Не хвилюйтеся. Усі ваші друзі живі й здорові. Якщо переможете я дам вам можливість їх звільнити.
 Як доказ Арес дістав кинджал Микити й увів у свої груди. Це слугувало достатнім аргументом.
— Хей, а що він зробив?
 Тоні пояснила Майрону:
— Він показав, що не присвоїв собі кинджал Микити. В інакшому випадку його б вже закинуло в інший світ.
— Але як це доводить, що з твоїм цим другом все в порядку?
— Якби він загинув, кинджал зник би.
— Он воно що. Не знав.
 Не дивно. Майрон за всі 29 років свого життя ні разу не побував за межами світу Росель й ніколи не користувався кинджалом.
— Тож...
 Арес зістрибнув з огорожі й попрямував кудись у ліву сторону. Антуанетта, Майрон і Алієра пішли за ним.
 Цунаяшіро зупинився на території безлюдної алеї. Було тихо. Лише трава під його ногами та ногами інших шаруділа. Тоні поглянула на пам'ятник у центрі.
— Хто це?
— Файоне. Засновник клану Цунаяшіро. - Відповіла сестра.
 „Предок Ареса, значить...”
 Йокай став біля пам'ятника. Повернувся обличчям до ворогів.
— А тепер почнемо.
 Він виставив меч уперед. Здавалося, хоче накинутися й атакувати. Одначе, вчинив по-іншому. Знову викликав мечем червоний спалах. Вороги заплющили очі, а коли розплющили перед ними стояли вже 3 людини. Арес Цунаяшіро, Артур Кореневич і стрункий чоловік з каштановим волоссям та бірюзовими очима. Він був схожий на Майрона, але з більш блідою шкірою. Волосся довше. І риси обличчя були в цього чоловіка суворішими.
— Хайлі?
 Старший Кастуєрі кинув погляд на свого молодшого брата. У свідомості з'явилося бажання обійняти малого, яке засновник «Кривавого місяця» постарався побороти.
— Майроне, чому ти... Чому ти тут?
 Очі молодшого були сповнені смутку, коли він відповідав.
— Я випадково дізнався, що Арес має якісь плани. От і прийшов до нього. А він привів сюди.
 Їх розмову перервала Алієра, яка дістала з рукава ніж. Той витягнувся в довжині, перетворюючись на меч.
— Принцеси... Уже зовсім дорослі. Думаю, нам пора покінчити з цим.
 Біля Хайлі просто з повітря з'явився меч, який він міцно вхопив у руці й одразу ж кинувся зі зброєю на принцес. Але йому завадив меч Майрона.
— Зупинися.
— Майрі... Невже ти на стороні принцес?
— Я обираю те, що вважаю правильним. І хотів би, щоб ти теж не був злом. Відкрийся самому собі.
— Дурень ти. Але мій рідний. Я не буду битися з тобою. Ні за що. Але не відмовлюся від своїх ідей.
 Майрон зітхнув.
— Чари відьми зовсім задурманили тобі голову.
 Хайлі відштовхнув брата від себе.
— Як ти не розумієш? Зло є в кожному! Іти до влади це звично! Чи ти хочеш жити так, як раніше?! У злиднях! Тобі пригадати?!
 Ось тут Тоні й уперше почула про дитинство Майрона. Зрозуміла, чому він про це не розповідав. Але вона не встигла сильно про це задуматися, адже наступної миті її плеча торкнувся меч.
— Нічого особистого, принцесо. Я лише досягаю мети.
 Проте, Хайлі не встиг нічого зробити. У нього прилетіло заклинання.
— Не чіпай її. - Пригрозив брат.
 Тоні зомліла від такого.
 „Майрон... Атакував рідного брата, щоб захистити мене?”
 На серці стало тепло від відчуття вдячності. Хоча принцеса не хотіла, аби Майрону довелося йти на таке заради неї.
 А сам чоловік у цей час штовхнув брата й коли той падав, магією підняв його в повітря.
— Вибач, брате, але схоже це єдиний шанс відкрити тобі очі.
 Під пальцями Майрона засяяв червоний пил. Така сама техніка як та, котрою Тоні забрала життя поплічників Ареса. От тільки молодший Кастуєрі збирався лише позбавити свого брата свідомості. Проте, дехто завадив йому це зробити. Арес кинув меч і змахнув рукою, змінюючи його траєкторію. Зброя полетіла в Майрона, поранивши у груди.
— А-арх!...
 Майрон схопився за місце поранення, утратив контроль над силою. Хайлі звільнився з його хватки. Він уже хотів дати Аресу зауваження за те, що той поранив його брата, але не встиг. Ззаду на нього напала Алі. Він відбив її атаку й завдав своєї. Зав'язався бій. А до Майрона, що стікав кров'ю підбігла Антуанетта. Почала зцілювати чоловіка.
— Не варто, Тоні. Не залишай спину відкритою.
 У підтвердження цих слів пролунав звук польоту меча. Принцеса різко розвернулася й відбила клинок рукою, поранивши зап'ястя. Прошипіла від болю. Далі випрямилася й поцілила в Ареса заклинанням. Але йокай занадто швидко оговтався. Зав'язався ще один бій. Майрон, вже частково відновлений теж хотів узяти собі ворога. Якраз залишався Артур.

                                 ***
 Мішель тихо і якомога обережніше йшла по коридору. Хоч спочатку вона й почекала, поки Арес покине територію маєтку й вирушить до алеї, на битву з ворогами, але не знала, хто зараз ще міг бути в домі. І не знала, де ховають її капітана. Вона підходила до кожних дверей, прислухалася до звуків, дивилася в отвір на замку, потім повільно відчиняла, тримаючи на готові меч. Але скрізь було порожньо.
 „Де ж він?...”