6. Сновидіння – Відьмин Яр 882 рік

— Князь Олег Віщий захопив Київську Русь, після того, як відвідав Відьмин Яр на Лисій Горі, — серйозно промовив Орест Франко, не зводячи погляду з брата, який був молодшим на тридцять секунд. — Всі говорять, що там він зустрівся з одною із відьом, на ім'я Агафія, і та люб’язно виконала його бажання. То чого б і нам не випробувати долю? Що втрачати?! Багатство й так від нас пішло.

Орест міцно тримав в руках невеличкий спис із загостреним вістрям, на якому власноруч вирізьбив захисні руни. Він з дитинства мріяв стати відомим воякою, вступити в київську дружину князя, але кожного разу провалював випробування. Батько сварив старшого сина, змушував отямитись та прийняти сурову реальність. Орест не бажав миритись, він знав, що його доля інакша, торговцем хмизу на ринку він не стане. В нього залишився останній шанс, заради якого він ладен піти навіть в лігво відьом та зустрітись з ними віч-на-віч.

— Ти божевільний, — спокійно прокоментував Свирид Франко, дивлячись на брата, що був точнісінькою його копією. — Зв’язуватись із відьмами, собі дорожче. Хто знає, що вона попросить взамін за виконання твого бажання. — Свирид не любив магію, не любив відьом. Він не любив все надприродне,  про яке белькоче беззупинно їхня бабця, якій без року дев’яносто. — Орест, повертаймось додому, скоро почне смеркати й злива не за горами, — Свирид підняв очі до неба, в якому чорні хмари згустились, готові в будь-яку мить пролити осінню зливу. — Якщо батько повернеться, а нас з хворостняком не застане, отримаємо штурханів!

— Свирид, я маю  останній дóпуст, якщо провалю, то до глибокої старості цей хворостняк носитиму! Торговцем як батько, я –  не стану!

Орест обурливо поглянув на молодшого брата, який завжди тік за течією, нічого не прагнув та завжди лишався задоволеним всім, що мав. Свирид був схожим на батька, таким же приземленим, не далекоглядним та раціональним. Навіть після того, як все їхнє майно та землі відібрала нова влада, залишивши крихітну хатину на окраїні селища, Орест єдиний, хто не опустив рук. Голова сім’ї легко змінив статус пана на бідняка, якого влаштовувало торгувати на ринку хворостом, навіть не зробивши спроби боротись за своє.

Орест та Свирид були різні в усьому, окрім зовнішності, яку розділяли одну на двох. Високі, з широкими спинами та міцною статурою, сіроокі чорноволосі брати-близнюки були завидними женихами на всю округу. Серце Ореста було зайнятим давно, красунею панянкою-Альвіно, Свирид же не квапився, очікуючи на ту саму, яка змусить його серце битися швидше, а розум шаленіти.

— Роїться гáдка, що цього разу доля на нашій стороні. Попереду нас чекає велике майбутнє за всі негаразди, що стались з нами. Відьма в цьому допоможе. Коли все станеться, Альвіна стане моєю і в нас народиться купа дітей!

— Бери́ тебе морóка, Орест! — сердито шикнув молодший брат  на старшого, вперше в своєму житті. — Відьма, то справжня пітьма! В тебе ж нічого немає, щоб їй запропонувати! Не задобриш відьму – прокляне на всі покоління! А Альвіна твоя, забула тебе, щойно багатство пішло від нас.

— Так і скажи, що боїшся. Залишайся тут. Я сам піду й проситиму за двох.

Орест впевнено покрокував до Відьминого яру, де дикий плющ обплів всі дерева, гілля яких захаращували вузьку стежину. Свирид кілька хвилин стояв непорушно вглядаючись у спину брата, яка зникала в розлитій сивій млі.

Свирид не любив магії, вважав, що все то темне й нечисте, а особливо зустрічі з відьмами. Сам би Свирид нізащо не вклав домовленості з чаклунками,  навіть не ступив на стежину до них, але заради брата, ладен йти навіть в саме пекло.

***

Освальд різко прокидається від дивного сновидіння, котре було надто реалістичним, щоб бути простою уявою.

— Ти говорив уві сні, — коментує Альвіна, протягуючи чашку кави. — Надто гучно, щоб я прокинулась і заварила тобі каву. Напевне, це побічна дія від моєї присутності. Сильвестр також бачив дивні сни про ваших далеких пращурів.

— Дякую, — Освальд взяв чашку з напоєм, — і вибач, я розмовляв не навмисне. Принаймні я тепер знаю, з чого все почалось і над чим нам варто працювати!

Примітка:

Роїться гáдка – припускаю думку.

Дóпуст – допуск.

Бери́ тебе морóка – хрін з ним.