3. Спадок минулого

— Смерть Сильвестра – не випадковість, — буденно промовив Пантелеймон, головний відлюдник сімейства Франко, який після втрати доньок-двійнят та дружини, подався ледь не в монахи та буддизм. Всі присутні за столом змовкли, перестали навіть жувати. Вдруге за день. Перший раз всі змовкли після оголошення заповіту.  — Завжди двоє. Один стає провідником мертвих, інший –  живих.

— Пантелемоне, — гукнув Андрій старшого брата, — припини! Благаю, давай сьогодні обійдемось без твоїх дивакуватих історій. Я втратив сина і чути про якесь там сімейне прокляття не маю жодного бажання.

— Втратиш й другого, якщо не отямишся!

— Що за сімейне прокляття? — запитав Освальд, не зводивши очей з дядька.

Батько обірвав зі своїм старшим братом всі зв’язки, Освальд не пам’ятав жодної зустрічі з рідним дядьком, й бачив його лиш фотокартки та старі сімейні фотоальбоми, що зберігала бабця.

— Пантелемоне ти знову за своє! Саме через це, ми перестали з тобою спілкування!

— Наша матір вірила в примар, розмовляла з ними. Вона сподівалась до останнього, що все мине й нас більше не чіпатимуть. Андрію, круг зімкнувся на твоїх синах. Ти не хотів вірити в прокляття, але істина очевидна. Освальде, — Пантелеймон перевів погляд на племінника. — Ти бачиш привидів, може розмовляєш з ними? Твій брат до тебе приходив?

— Любий, що це все означає?

— Елеонора, забери, будь ласка, всіх, — Андрій провів поглядом на закляклих двоюрідних сестрах дружини, їхніх доньок та хрещених батьків мертвого Сильвестра. — Мені з сином та братом потрібно переговорити на одинці.

— Любий…

— Залиш мене з сином та братом на одинці! — різко Андрій прокричав, вперше за своє життя на дружину. Залишившись в трьох, Андрій тихо заговорив, звертаючись до сина. — Наша бабця, а потім й матір розповідали одну й ту ж історію. Безглузду-історію. В дитинстві її було цікаво послухати перед сном, але не в дорослому зрілому віці.

— Тату, що за історія? Бабуся Шура нам з Сильвестром також на ніч розповідала казки.

— Цю – ні, — тихо промовив Андрій. — Далекий наш предок, Орест Франко познайомився з відьмою й уклав з нею угоду. Вона виконала свою частину, зробивши його вмілим, удачливим до всього, чого тільки він брався, а він натомість мався одружиться з її донькою. Орест порушив обіцянку, взявши в дружини панянку Альвіну, в яку був закоханий до нестями. Відьма розлютилася й прокляла рід Ореста і всі майбутні покоління. Молодший брат – Свирид, намагався скасувати родове прокляття, щиро покохавши та взявши доньку відьми, собі в дружини. Накладене закляття відьми не вийшло зняти, але вдалось його послабити. Брати роз’їхались в різні кутки  країни, розділивши горе на два. У кожного були діти, в дітей ще діти й так до нас самих. Прокляття було незначним. Хтось відчував холод по шкірі в певних місцях, комусь снились ненав’язливі сни, хтось мав добре передчуття. Ніяких очевидних надприродних здібностей ні в кого не спостерігалось. Твоя бабуся Олександра, вона буцімто почала бачити привидів після народження Сильвестра. Її здоров’я перед цим погіршилось, тому я не сприймав її тимчасові галюцинації, серйозно. У прописаних пігулках було застереження про побічний ефект. Коли ти з’явився, вона більше не говорила про привидів. Я звичайний, як і твій дядько та матір, — Андрій поглянув роздратовано на Пантелеймона, мов би – я все розповів, що ти ще хочеш від мене?!

— Дві лінії не мали перетинатись, — тихо промовив Пантелеймон, продовживши говорити за Андрія. — Так сталось, що наша лінія сходить від Ореста, а лінія твоєї матері Елеонори – до Свирида.  Сильвестру дісталось все від Ореста, тобі ж від Свирида. Дарований дар і прокляття змішались в крові. Тому Сильвестр став сторожем завіси потойбічного світу, а ти провідником мертвих та живих. Відразу після твого народження привиди забрали моїх доньок і дружину. Я це відчув, хоч і не мав ніяких доказів. Тому довелось перевернути всі архіви, щоб віднайти всі лінії наших сімей, та отримати істину. Елеонора відмовляється вірити в будь-що надприродне. Тому вона завжди жахалась власного сина, якому дістались помилки минулого, — Пантелеймон не зводив погляду з племінника.

— Чому саме зараз це все стає відомо, — Освальд поглянув на Андрія, — я все життя гадав, що божевільний, а ти знав причину і весь час мовчав? Сильвестр помер! Батьку для тебе й досі все вигадки? Він прийшов до мене уві сні, я з ним розмовляв,  як розмовляю зараз з тобою! Чому ти раніше не розповів?

— Пробач, Освальде, — щиро промовив Андрій. — Я в це не вірив… гадав то все неправдиві казки.