1. Обіцянка тривалістю – у вічність

Освальд Франко стискає матову коричневу кружку в руках, в якій ледь помітна димка гарячого напою в нічній пітьмі. Міцний чорний байховий чай, що віддає шипшиною, пелюстками квітів та яблуком, майже такий, як робила бабуся в далекому дитинстві.

Він згадує бабусю Олександру кожнісінького разу, коли до нього приходить чергова хвиля паніки, незвіданості та незрозумілості. Примари завжди його переслідували. Олександра все розуміла, проганяла мерців, що дерлись в голову онука, запалювала йому лаванду, та колисала – казками про темних.

Бабусі не стало, а разом з нею, зник спокійний сон Освальда. Після смерті Олександри, він вперше відчув повною мірою на собі сомнамбулізм*. Лікарі були не надто ласкаві до дванадцятирічного хлопчика, давши батькам почути те, що вони хотіли: «це наслідки втрати, дорогої йому людини, трішки часу, терпіння і все мине».

Час минув, батьківське терпіння давно скінчилось, Освальду двадцять п’ять, а нічого не змінилось. Він тепер має не просто лунатизм, його уява малює прозорі примари наяву, що постійно шепочуть в його голові, благають, скиглять, регочуть та верещать. Він звик запивати їхні голоси заспокійливим, щоб провалитись в небуття, та прокинутись по дзвінку будильника. Освальд ігнорує свої надприродні здібності-прокляття, лиш час від часу розповідаючи свої байки старшому брату Сильвестру, який всьому вірить та намагається розуміти.

Освальд випиває третю кружку напою, який повинен допомогти не провалитись в сновидіння. Прокляті сновидіння, які останнім часом стали просто нестерпними. Він не розуміє де закінчується межа сну і розпочинається реальність та навпаки. Цілковиті провали пам’яті, втрата контролю над власним тілом, ставались останнім часом дедалі частіше.

Освальд не хоче засинати. До чортиків лякається, що одного дня просто не зможе прокинутись або ж вскочить до халепи, отямившись незрозуміло де.

Його сновидіння – цілісінькі оповідання, прожиті ним, перехожими, інколи знайомими-незнайомими людьми. Його сни – чиїсь історії, котрі потрібно було розповісти, записати, намалювати й тоді для нього наставав тимчасовий спокій. Він був мерехтливою свічкою для блукаючих душ, мов маяк в штормовому морі.

Освальд запиває кофеїнові таблетки, чаєм, не зводячи погляду із розквітлої всіма барвами, вересневу негоду. Вдихає на повні легені мряку, що просочила повітря. Підставляє обличчя під дощовий розсип, промокаючи повністю, босоніж на дерев’яному балконі. Йому нічого не допомагає прогнати сонливість.

Освальд більше не переймається зачіскою, яка вмить змінюється через надмірну вологість. Від ідеально вкладених назад, прямих чорних прядок, нічого не лишається. Звивисте, неслухняне, скуйовджене точнісінько як в старшого брата. Сильвестр завжди пишався своїм неслухняним волоссям, яке дісталось йому з братом від бабусі по татовій лінії. Освальд не бажав бути схожим на брата, тому й виголив скроні та потилицю, залишивши волосся лиш на маківці видовженим.

Освальд завжди бурхливо реагував, коли мати перебільшено підкреслювала їхню зовнішню подібність з Сильвестром. Він мав чудові стосунки з братом, єдиною людиною в сім’ї після бабусі, хто його повною мірою намагався розуміти. Просто молодшому сину-нездарі докоряли, завжди ставили в приклад старшого. Батьки змушували наслідувати Сильвестра, бути його якщо не копією, то принаймні тінню.

Освальд не мав взаєморозуміння з батьками, їхньої підтримки, лиш одвічні попрікання, незадоволення та обурення. Навіть зараз, коли сомнамбулізм став зовсім некерованим, лиш старший брат підтримував молодшого. По цій же причині Освальд покинув сімейний маєток, знявши будинок на окраїні Києва, щоб його не діставали репортери, батьки, давши ключ та повідомивши про своє місце знаходження виключно брату.

Сильвестр Франко був хорошим в усьому, до чого брався – навчання, спорт, сімейний бізнес. Мав багато приятелів, був відкритим та саме тим, ким батьки пишались і зарозуміло задирали носа хизуючись своїм приятелям. Освальд був повною протилежністю брата. В дитинстві розмовляв з уявними друзями та буцімто бачив привидів, малював дивакуваті ілюстрації, був неуважним в навчанні та тяжко запам’ятовував. Відлюдкуватість та замкненість були сильними рисами молодшого брата, яка відштовхувала практично всіх в його житті, окрім брата.

Освальд допив чай, відчуваючи легку задуху та запаморочення в голові. Він не спав майже три дні і зір його тепер підводив. Йому вбачається: дрібний розсип дощу, що закляк в повітрі разом із зірваним листям клену; як сивий туман повільно розтікається з лісу по землі, мов жива суспензія, яку не поглинути навіть нічним сутінкам.

— Недосипання – поганий метод, — з кімнати лунає голос старшого брата. Низький, з легкою хрипотою баритон поєднується з м’якшим тембром. Освальд говорить інакше. Його тембр чистий, звучний, чіткий, без таємничої хрипоти, від якої дівчата втрачають розум. Старший брат завжди мав достатньо уваги прекрасних леді. — Він не вилікує твій лунатизм. Скільки днів ти не спав?

— Два дні… може три чи навіть чотири, не пам’ятаю. Сьогодні тридцяте вересня, в тебе ж має бути зустріч? Коли ти встиг приїхати?! Я гадав, що ти зовсім не маєш на мене часу.

Освальд пам’ятав, що сьогодні Сильвестр мав провести чудовий вечір в компанії ділових партнерів сімейного бізнесу. Батько давно зіпхнув обов’язки та весь бізнес мереж кав’ярень на старшого сина, зайнявшись відпочинком та насолодою життя. Сильвестр успішно керував компанією останні сім років, віддаючи практично всього себе.