Розділ 11. ТРАГЕДІЯ БІЛЯ КАПЛИЧКИ КОХАННЯ

Весняний вечір настав швидко та непомітно. Ще зовсім нещодавно над обрієм висіла привітна куля теплого сонечка, а вже за якусь мить її не стало, і на землю почали владно спускатися темні сутінки скорої ночі. Разом з нею прийшла прохолодна березнева сирість і липкий туман, що з кожною хвилиною ставав все більш густим і непроглядним. Незважаючи на це Наталя не поспішала до теплої і затишної оселі. Всівшись на гойдалку жінка закурила сигарету, випустила струмінь тютюнового диму й щоб вгамувати хвилювання почала перебирати в думках ті справи, що мала тут зробити перед ранковим від’їздом.

Здається нічого не забула й нічого не пропустила. Вчора вона востаннє навідалася до ворожки Юстини. Зовсім не для того, що ще раз просити про любовний приворот чи якесь інше чаклунське зілля. Зі всілякими чарами та магією було покінчено назавжди. Вона й так через цю кляту ворожбу втратила колись своє кохання, а тепер стала причиною смерті двох людей. Доста. Тепер досягати жаданого тільки своїми силами, отримувати від життя лише те що судилося долею і ніякого хитрування та махлювання з пані Удачею.

До гадалки Наталя прийшла з єдиним бажання – повністю розплатитися за всі її послуги. З грішми у жінки тепер проблем не було. В той останній вечір зі Склярем, коли божевільний програміст хизувався своїми «подвигами» то не забув показати їй реквізити банківського рахунку, на який перевів поцуплені у компанії кошти. Вона була достатньо тямущою і досвідченою, щоб згодом, трохи оговтавшись від усього що трапилося, взяти під свій контроль цей потаємний офшорний гаманець.

Юстина гроші взяла, тільки подивилася на неї з якимось неприхованим жалем, і на прощання іронічно кинула:

– Зі мною ти розрахувалася, а от інші ще зголосяться про свій борг.

Наталя не надто зрозуміла ці слова, та й не дуже хотіла знати що вони означають. Вона вважала що сповна заплатила за все і просто хотіла забути про це мов про жахливий сон. А тепер жінка сиділа на гойдалці, курила сигарету і чекала на ще одну серйозну і доленосну для неї розмову. Вона в збентежені ждала на зустріч з ним.

Василь, дотримався своєї обіцянки, прийшов коли вечірня темрява і густий туман повністю огорнули село. Вигляд мав втомлений й дещо пригнічений. Лише кивнув головою їй на знак привіту, і відразу поліз під капот кросовера. Наталя не стала надокучати своїми розмовами та запитаннями, лише стала поряд та мовчки спостерігала, як руки чоловіка вправно літають над хитромудрими нутрощами автомобіля. Минуло лишень якихось десять хвилин, як вдоволено хмикнувши майстер завів машини.

Витираючи забруднені руки Василь нарешті заговорив до Наталі:

– Застоявся твій джип за цю зиму. До столиці на ньому ще доберешся, а там відразу в автосервіс. Складний механізм, без відповідного обладнання не обійтися. Нехай проведуть профілактичну діагностику всіх систем і зроблять ремонт того що буде потрібно.

– Не хочеш трохи проїхатися зі мною? – стиха запитала жінка, і побачивши здивування в очах чоловіка пояснила свою пропозицію. – Хочу випробувати роботу майстра та маю поговорити з тобою.

Він на якусь мить завагався, а потім погодився:

– Давай, тільки недовго.

За хвилину вони вже виїздили з обійстя на безлюдну вечірню вулицю. Наталя сиділа за кермом автомобіля, Василь розмістився на пасажирському місці, поряд неї. Потужний двигун кросовера, хижо порикуючи, швидко виніс їх за межі села. Коли в тьмяному світлі фар замиготіла міжміська автострада чоловік поспитався:

– То про що ти хотіла поговорити?

– Про нас з тобою, – відповіла жінка.

– Тобто? – напружився чоловік.

– Я кохаю тебе і хочу щоб ми були разом, – на одному подиху вимовила Наталя.

– Ти ж знаєш що це не можливо.

– Чому? Я достатньо заможна, і ми можемо забезпечено жити де завгодно. Хоч тут, в столиці, хоч перебратися кудись подальше, закордон. Грошей вистачить на все не тільки нам, але й ще залишиться твоїм дітям. Зможемо дати їм і хорошу освіту й впевнене майбутнє. Що тебе тримає в цій тихій, провінційній грушині?

– Як ти не розумієш, – з болем в голосі відповів Василь. – Я жонатий чоловік, який давав клятву перед вівтарем і в якого є шлюбна дружина.

– А як же я? – жінка відчула як у неї гіркий клубок підступає до горла. – Як те, що у нас було минулого року? Хіба тобі тоді було погано зі мною? Невже ти мене аніскільки вже не кохаєш?

– Це була моя велика помилка. Не можна було до цього допускати, і дозволяти таку недопустиму слабкість. Не варто нам було взагалі зустрічатися і бачитися.

Слова Василя шмагали Наталю мов удари батога. Всі її мрії, сподівання і надії розсипалися мов той картковий будиночок. До останньої хвилини вона ще плекала надію на те що вирве своє жіноче щастя у лиховісної долі. Чомусь сподівалася, що він не відмовиться від її пропозиції, і вони все ж будуть надалі разом. Наївно мріяла, що хоч тепер матиме змогу кохати до нестями, і сама буде по-справжньому коханою. Все даремно, все залишиться нездійсненним, все подальше життя враз втрачало будь-який сенс.     

Сльози накотилися на очі жінки. Руки різко крутнули кермом, звертаючи автомобіль на польову дорогу, в нога до відказу натиснула педаль газу.

– Куди ти так женеш? – стривожено запитав чоловік.