Розділ 10. РОЗКРИТТЯ ВСІХ СЕКРЕТІВ

З Олегом Склярем Наталя дуже зблизилася майже рік тому. Хоча побіжно знала його вже давненько, адже чоловік працював у її фінансовому відділі програмним адміністратором. Та співробітник був настільки непоказною, непримітною і тихою людиною, що жінка ніколи не звертала на нього особливої уваги. Коли виникали якісь несправності чи незрозумілості в роботі комп’ютерній машинерії то викликала до себе для налагодження та допомоги, однак якось навіть і не сприймала його як реального мужчину.

Ця весна видалася нелегкою для них обох. Наталя, з гіркотою, знову й знову, переконувалася в тому що її шлюб нестримно летить шкереберть. Ні, ворожбитський приворот, продовжував діяти як і раніше, не втрачаючи ні на йоту свого магічного впливу. Михайло і надалі ставився до неї мов до справжньої королівни, повсякчас говорив вишукані компліменти, частенько дарував коштовні подарунки, беззаперечно виконував всі її примхи та забаганки.

Однак останнім часом жінка все гостріше відчувала настільки це було позбавлене звичайної людської щирості і душевності. Все робилося наче під якимось примусом, механічно, без іскорки справжнього хотіння та бажання. Прісні поцілунки Михайла ніколи не були такими палкими як у Василя, його обійми не могли достатньо зігріти та заспокоїти її в хвилини печалі і смутку, а здавалося б майстерні, пестощі та ніжності чоловіка виявилися неспроможними запалити в тілі дружини той вогонь шаленого блаженства та пристрасного задоволення, яке вона колись пізнавала в рідному селі ледь не кожної ночі.

Чому так відбувалося жінка тепер могла лише здогадуватися. Мабуть тоді не лише вона була закохана у Василя, але й хлопець мав до неї споріднені почуття. Тому й відносини у них відразу зав’язалися такими теплими і гармонійними, а емоції були яскравими та барвистими. Приворот тільки роздмухав той вогонь гарячого кохання, що вже й так жеврів у їхніх серцях. Мабуть, як би дівчина виявилася трохи терплячою і не так поспішала, то обійшлося б і без ворожбитського зілля. Промайнуло б трохи часу і все склалося б само-собою. Парубок врешті-решт звернув би на неї свою увагу, і все могло статися як сталося, але вже без будь-якої магії та чаклунства. На жаль зробленого не повернути.

Можливо сімейна ситуація змінилась би на краще, коли б у них з’явилися діти. Та спершу було якось не до того. Бізнесові справи і розважальні тусовки займали практично весь час і вільної хвилинки на щось інше не залишалося. Обоє вважали, що ще встигнуть стати батьками, життя довге і спішити нікуди. Згодом, коли все ж наважилися, то несподівано виявили, що не все так просто як їм раніше видавалося. Незважаючи на всі намагання та навіть, згодом, й допомогу кваліфікованих фахівців, жінка так і не змогла завагітніти. Численні аналізи та обстеження у найкращих столичних світил медицини показували, що подружня пара фізично абсолютно здорова, однак привести у цей світ нову людинку вони як не старалися, та все ж таки не зуміли.

Зневірившись у лікарях Наталя невдовзі дійшла до висновку, що то напевне своєрідна платня за її давній приворот. Ворожка Юстина ж попереджала, що за все треба буде розплачуватися. Дівчина тоді наївно вважала що мова йдеться тільки про гроші, а виходить що чаклунка мала на увазі те що в майбутньому її буде позбавлено пізнати велике щастя материнства. Боротися з могутніми магічними силами видавалося справою безнадійною, та жінка не звикла опускати руки перед життєвими проблемами. Вона зміркувала, що можливо найкращим виходом у цій непростій ситуації буде усиновлення дитини з якогось сиротинця. Михайло, як вихованець дитячого будинку, мав би з розумінням та радістю прийняти пропозицію дружини. Наталя ж, задля збереження сім’ї, готова була няньчити і ростити навіть чужу дитину, як свою рідну.

На жаль лиховісну долю так просто не обманеш. Чоловік якимось чином спромігся подолати силу привороту, і зв’язався з цією хвойдою Іриною Павліашвілі. Після його подружньої зради про прийомне маля вже й думати не хотілося. Єдине що було нещодавно дано жінці, так втішити свою душу тим, що має нагоду посприяти одужанню хворого сина Василя. Допомагала у лікуванні цієї дитина Наталя насправді щиро, без всяких задніх думок, не чекаючи взамін навіть простої подяки.

Тої, минулорічної, весни чималі проблеми в особистому житті з’явилися і в Олега Скляра. Обдарований фахівець комп’ютерної техніки він здається був трохи не від світу цього. У свої майже тридцять років чоловік жив не звичною буденною реальністю, а ніби витав у неіснуючій віртуальності. Загубився в глибинах всесвітнього павутиння Інтернету і випливав звідтам лише для самих насущних справ. Мешкав один, друзів не мав, з колегами по-роботі практично не спілкувався…

Для Наталі й до тепер нерозгаданою загадкою залишалося те, чим такий непримітний чоловік міг зацікавити Ірину Павліашвілі. Небагатий мовчок, що ні одягнутися по модному не вмів, ні презентабельного вигляду ніколи не мав. Однак це все ж таки трапилося, і невгамовна вертихвістка зробила все можливе, щоб спокусити бідолашного програміста. Хоча, особливого вміння і якихось виняткових хитрощів для цього і не потрібно було. Недосвідчений та наївний Скляр став легкою здобиччю такої хтивої розпусниці, якою була її колишня подруга. Як розвивався дальше події здогадатися нескладно. Натішившись своєю безвільною жертвою і достатньо замакітривши їй голову жагучою пристрастю, ця блудниця просто взяла й розірвала всякий зв'язок з довірливим чоловіком. Ніби він був не людиною з живим серцем, а бездушною річчю, яку використали та викинули бо вона більше непотрібна.

Зневіра, розчарування і відчай, ось що побачила Наталя в очах у свого підлеглого, коли в чергове позвала його до себе лагодити комп’ютера, що знову чогось почав капризувати. У жінки теж було похмуро на душі, тож зі скрипом-рипом та в той день вони все ж трохи пофілософствували про нікчемність цього світу та паскудність життя в ньому. Наступного дня вона спеціально навідалася в кабінет програміста, щоб переконатися в тому, що він остаточно не піддався депресії й не думає часом вчинити якоїсь непоправної дурниці. Розмовляли вони значно довше ніж напередодні і жінці вдалося якимось чином зачепити нитку довіри у цього відлюдника. Для ще однієї розмови він вже розшукав її з власного бажання.