Розділ 9. ПРОЩАННЯ З РІДНИМ СЕЛОМ

Наступного, після вечірнього святкування, ранку Наталя прокинулася з легким похміллям в голові. Щоб прогнати його й трохи збадьоритися вона неспішно почвалала на кухню для життєдайної філіжанки міцної кави. Там й зустріла свою молодшу сестру. У Олесі саме на цей день припав вихідний, тож жінки могли посидіти разом та вдосталь порозмовляти про особисте.

– Де ж ти так вчора довго гуляла? – поцікавилася Олеся помішуючи ложечкою гарячий напій.

– У Василя гостювала, – безтурботно відповіла Наталя і собі наливаючи в горнятко духмяної кави – Познайомилася і заприязнилася з його дружиною.

– І як вона тобі?

– Приємна жіночка. Помітно що в житті натерпілася багато лиха, однак щира і доброзичлива людина. Ми непогано з нею порозмовляли і здається навіть порозумілися.

– Василь, що робив при цьому? – запитала молодша сестра.

– А що Василь, – іронічно хмикнула жінка. – Він практично весь час був відсутній, бо мав якусь термінову домашню роботу. Тільки вже наприкінці провів мене до дому.

– І що тепер буде?

– Ти про що це? Завтра я повертаюся в столицю. Там на мене чекає ще стільки важливих і невідкладних справ, що ти собі й не уявляєш. Стільки ще всяких проблем і клопотів треба вирішити, що навіть не хочеться думати.

– І на цьому кінець? Ти його залишиш тут і ви більше ніколи не зустрінетеся? Р – не вгамовувала свою допитливість Олеся.

– Не знаю. Можливо. Сюди я вже точно не скоро приїду. Та й про що можна говорити, у нього сім’я, дружина, діти…

– Але ж ти його все ще кохаєш. По твоїх очах бачу, як вони починають сяяти, коли лише чуєш його ім’я.

– То й що? – сумно всміхнулася Наталя. – Сьогодні він прийде глянути на мою машину, так відразу і попрощаємося. Втратила я своє кохання, сестричко, багато років тому коли залишила його тут, а сама піддалася спокусам столичного життя та багатого кавалера.

– Як все складно – важко зітхнула Олеся.

– Та нічого, – заспокоїла сестру жінка. – Якось воно та буде.

В цю мить до кухні зайшла мама і сестрам вмить довелося змінити тему розмови. Зробивши останній ковток кави менша донька журливим голосом звернулася до старої жінки:

– Мамо, а Наталя завтра їде від нас.

Мама від почутої звістки сплеснула в долоні і голосно зойкнула:

– Як доню! Вже нас покидаєш? Так скоро? Ти ж лишень на днях приїхала, і знову назад?

– Так мамо, – підбадьорливо всміхнулась Наталя. – Мушу повертатися бо маю в столиці чимало важливих справ. Та обіцяю, ми тепер будемо часто спілкуватися по телефоні. Зрештою ви й самі можете навідатися до мене в гості як виникне бажання. Машина у вас вже є, тож приїжджайте, коли тільки заманеться. У мене там велика квартира, буду надзвичайно рада прийняти вас усіх. Гарно посвяткуємо і погуляємо містом.

Стара ненька спантеличено закліпала очима, вочевидь ще не знаючи про подарунок який старша сестра зробили молодшій. Наталя скориставшись розгубленістю мами чмокнула її в щічку та швидко вислизнула з кухні. Жінка насправді збиралася наступного дня повернутися в місто і не планувала найближчим часом знову опинитися в хаті де народилася та зростала. Тож перед своїм завтрашнім від’їздом вона вирішила прогулятися селом і його околицями, щоб закарбувати в пам’яті краєвиди які вже не скоро побачить, якщо взагалі ще колись побачить.

Весняний день був сонячним і теплим. Накинувши на плечі курточку Наталя вийшла з батьківського обійстя. Жінка розпочала це своєрідне прощання з рідним селом, з того що спершу заглянула на територію дитячого садочка, що знаходився неподалік. Туди її з сестрою, ще маленькими водила за ручку мама. Про ті часи у неї залишилися невиразні спогади. Єдине, що вона чітко запам’ятала, це той випадок коли одного разу заплуталася в заростах кропиви, сильно обпіклася до жалючого листя і від того довго ревіла ледь не на всю округу.

Дальше по дорозі виднілася школа. З нею пов’язано стільки всяких спогадів що всіх їх і не розказати. Багато з того, що тут сталося було вперше в її житті Перший дзвоник і перша вчителька. Перша вірна подруга з якою разом просиділи за однією партою до самих випускних екзаменів і перше захоплення старшокласником котрий тільки те й робив що жартівливо брав на кпини наївне дівчисько. Тут вона вперше невміло поцілувалася і вперше несміливо затягнулася сигаретним димом.

Практично поряд школи розташувалися церква і сільський клуб. Смішно навіть згадати яка вона була кумедною коли в юності збиралася на танці. Скільки то вимагало часу й терпіння, щоб перетворити її густе довге волосся на неозорий лан пишних кучерів. А ще треба було підвести брови, нафарбувати вуста, самій собі зробити манікюр, підібрати під весь цей марафет відповідний одяг. І так все придумати й зробити, щоб не бути і на дещицю схожою на інших дівчат у клубі. Тепер це сприймається як мила дитяча наївність, котра геть нічого не мала спільного зі реальним дорослим життям.

Наталі згадалося й те, як майже кожного недільного ранку їй доводилося ходити на Святу Літургію до храму. Після традиційних суботніх дискотек, що часто тривали ледь не до світанку, відірвати голову від подушки для неї було пекельною мукою. Зібравши всю свою силу волі в кулак напівсонна дівчина старанно змивала вчорашню косметику, одягала скромний статечний одяг і поспішала до сільської церкви. Зазвичай, тримаючи першу хоругву, вона завше старалася мати вигляд взірцевої дівчини і бути гордістю для всієї дідуся, що прислужував паламарем в церкві.