Розділ 6. ПРИВОРОТНЕ ЗІЛЛЯ

В хатині ворожки панувала моторошна тиша і витав запах сушених трав. Кімната в яку Юстина провела Наталю була невеликого розміру, практично крихітна комірчина. Весь її інтер’єр складався з маленького круглого стола і двох стільців біля нього. Єдине вікно було завішане темно-вишневою шторою, крізь яку ледь пробивалося сонячне світло, створюючи химерну напівтемряву. На протилежній від входу стіні висіло кілька дерев’яних поличок вщент заставлених баночками різної форми, розмірів і забарвлення.

Всівшись на один стілець ворожка вкрадливим тоном поцікавилася:

– Чого ж прийшла до мене дівонько, просто погадати на картах, чи може за чимось серйознішим?

– На картах погадати, – ледь витиснула з себе дівчина вражено відзначивши настільки Юстина неприємна і ляклива, в порівнянні з тою циганкою, яка гадала їй в дитинстві.

– Розкинути карти то не складна справа, – хижо посміхнулася жінка.

Ворожка дістала зі шухляди столу колоду засмальцьованих потертих карт, і швидко розклала з них якусь хитромудру комбінацію. Потім деякий час уважно розглядала різномасту композицію розставлену перед нею, іронічно хмикнула і розповіла Наталі все те, що вона вже раніше почула від циганки на міському базарі. Нічого нового дівчина не почула і це неабияк розчарувало її. Не для того вона пройшла таку довгу дорогу пішки щоб дізнатися те що вже й так давно знала.

Вочевидь запримітивши гримасу незадоволення на обличчі Наталі Юстина єхидно поцікавилася:

– Чого похнюпила носа, не до смаку моє гадання?

– Та ні, все нормально, – збрехала дівчина. – Хочу тільки знати це якось можна змінити? Є насправді якісь способи вплинути на перебіг своєї долі?

Ворожка довго та пильно дивилася на юнку, наче в думках щось прораховувала та на щось наважувалася. Та потім рішуче струснувши головою кинула, наче виплюнула:

– До певної мірі можна і це, але за все в житті треба платити. Та й ти ще замала для цього. Коли підростеш і насправді будеш бажати цього, то прийдеш до мене знову.

На цьому сеанс гадання для Наталі власне й закінчився. Вона розплатилася, вийшла надвір, і мружачись від яскравого сонечка, розказала подругам нашвидкуруч придуману байку про те що напророкувала їй ворожка. Дорогою додому кожна з дівчат вихвалювалася тими досягненнями та успіхами, які начебто, за словами провісниці, чекають на них в недалекому майбутньому. В основному це були невибагливі прагнення та бажання на кшталт: зустріти незабаром красивого хлопця, вийти згодом за нього заміж, народити купу дітей, знайти пристойну роботу, переїхати жити в місто.

Звісно всього цього хотіла й Наталя, та амбіції у неї виявилися значно більшими ніж у її приятельок. Вже тоді у дівчини були захмарні мрії і неозорі фантазії. Коли хлопець то неодмінно найкращий, на заздрість всім близьким і знайомим в селі. Якщо іти з ним під вінець то тільки на розкішному білосніжному лімузині. В місто переїздити жити? Так це лише в столицю, і не в крихітну квартирку, а у справжній будуар. Як би мали виглядати той хлопець, лімузин і будуар, вона поки що мала вельми примарне уявлення, але фанатичне бажання і невгамовне прагнення  досягнути всього задуманого буквально клекотіли в її свідомості.

Реальні обриси придуманого щастя появилися у Наталі в ту мить коли вона вперше побачила Василя, після його служби у війську. Хлопець тоді тільки-но повернувся з армії додому, і мав просто неперевершено-шалений вигляд. Дівчина для себе твердо вирішила, що саме цей легінь і повинен стати, в майбутньому, її судженим. У юнака було все, про що вона тільки мріяла. Красива атлетична постава, мужнє симпатичне обличчя, веселий товариський характер. Єдиним недоліком парубка було тільки те що він не звертав на неї ніякісінької уваги. І це в той час коли більшість молоді на селі вважали її незрівнянною красунею, а чимало молодих хлопців просто не давали проходу своїми залицяннями.

Наталя не розуміла причин цієї байдужості до себе юнака, і не знала як її можна подолати. Вона сердилася, гнівалася, навіть не раз, довгими безсонними ночами, плакала в подушку, від повного безсилля та власної безпорадності. А потім згадала про лиховісну ворожку і вирішила навідатися до неї знову. Довго не могла відважитися на цей візит, та врешті-решт поборовши всі свої сумніви і скрутивши в тугий вузол всі страхи вирушила в дорогу.

Ворожка Юстина прийняла її з таким спокоєм і розумінням наче вже давно очікувала на цю зустріч. Уважно вислухала історію і прохання дівчини, а потім прямо поспиталася:

– Ти насправді цього хочеш?

– Так, – твердо відповіла Наталя.

– І готова заплатити за це належну ціну, – вкрадливо поцікавилася ворожка.

– Я готова віддати за своє кохання все що тільки скажете.

Юстина якийсь час мовчки пильно роздивлялася дівчину, а потім важко зітхнувши промовила:

– Гаразд. Зроблю все як просиш. Тільки відразу попереджаю, що за можливі наслідки не відповідаю. Те що ти хочеш від мене, то така справа, що навіть я не знаю, як вона згодом може відгукнутися. Сьогодні робиш одне, а назавтра воно виходить зовсім по іншому. Ніколи не вгадаєш чим все врешті-решт закінчиться.

– Мені все рівно, – вперто наполягала на своєму нерозважлива Наталя. – Я хочу щоб він був мій, і тільки мій. Все інше неважливо.

– Тоді дай сюди свою руку.