Розділ 5. НЕПРОШЕНА ГОСТЯ

Зі своїми нагальними справами жінка справилася доволі швидко, і як обіцяла мамі ще до надвечір’я була вже вдома. Тут на неї чекала сестра, котра буквально палала бажанням десь усамітнитися й порозмовляти на хвилюючі теми. Наталя бачила з якою нетерплячістю Олеся зиркає в її сторону і тут же пригадала про свій намір, який виник у неї ще під час дороги в село.

Змовницьке підморгнувши сестрі жінка поцікавилася:

– Олесю, тобі сподобалося авто, на якому я сюди вчора приїхала:

–Так, – відповіла спантеличена сестра. – А що таке?

– Та хочу тобі його подарувати. У тебе ж зимою було день народження, а я тільки на те й спромоглася, що привітала телефоном. Настав час зробити приємний сюрприз дорогій сестричці. Автомобіль правда не щойно з салону, але практично новенький, я на ньому практично і не їздила.

– Але ж я не водій і не вмію керувати автомобілем, – отетеріла від такого несподіваного сюрпризу Олеся.

– То нічого страшного, – заспокоїла сестру жінка. – Закінчиш курси водіння й помаленьку наберешся досвіду. А поки що чоловік буде за шофера виконувати всі твої пасажирські примхи і забаганки.

– Ти неймовірна сестра, – вигукнула Олеся і кинулася обіймати Наталю. – Я тебе дуже люблю і просто обожнюю.

– Тихо, тихо, шалена, – ледь зуміла виборсатися з обіймів зраділої сестри жінка, у якої від всього цього аж подих перехопило. – Є тільки одне маленьке уточнення.

– Яке? – запитала Олеся, яка все ще не прийшла до тями.

– Як там мій джип, яким я сюди приїхала минулого року? Мені ж треба буде на чомусь повертатися в столицю.

– Та не хвилюйся цим, – заспокоїла Наталю Олеся й швидко пояснила. – Після того як тебе звідси забрали поліцейські, машину ніхто не зачіпав. Як ти її залишила, так вона і стоїть по сьогоднішній день. Мій Андрій тільки прикрив джип брезентом від дощу так снігу на зиму. Можеш хоч зараз сідати та їхати.

На жаль ось так просто сісти і відразу поїхати не вдалося. Та це й не дивно, адже до автомобіля, котрий знаходився практично під відкритим небом, стільки часу ніхто не заглядав. За ті місяці простою з ним могло трапитися всяке. Мабуть треба було доброго фахівця, щоб той оглянув залізного коня і зробив свій висновок, чого так вперто не заводиться двигун. Наталя після кількох безрезультатних спроб оживити кросовер безпорадно завмерла за кермом, та Олеся була меткіша в своїх міркуваннях.

– Треба сходити до Василя та попрохати, щоб прийшов та подивися що трапилося, – запропонувала сестра. – Він же найкращий механік на селі, мабуть швидко знайде причину несправності та й тобі не відмовить у такій справі.

По змовницькому вогнику в очах Олесі жінка миттєво здогадалася, що хитрюща сестра не просто так озвучила цю ідею. Вона мабуть серцем відчувала як Наталі хочеться побачитися з чоловіком, от і озвучила перший-ліпший пристойний привід для цього. Тепер жінці залишалося лише прийняти умови гри та погодитися, що іншого виходу у неї немає. А ще набратися сміливості і рішуче іти в непрошені гості.

– Гаразд, напевне так і зроблю, – якусь мить повагавшись погодилася Наталя.

– Правильно, – підтримала її сестра. – Не барися, сходи зараз. Василь вже мабуть приїхав з роботи додому.

Година ще була не надто пізня для візиту в гості і набравшись сміливості Наталя наважилася на рішучий крок. Лукаво підморгнувши Олесі вона промовила:

– А мабуть послухаюся тебе і зараз же й піду.

За лічені хвилини вона вже знаходилася біля знайомого обійстя Василя. Хвіртка була не зачинена, маленький дворняга десь гуляв селом, тож жінка безперешкодно добралася до порога хати і злегка постукала у двері. Відчинив Василь і по його очманілому виразу обличчя жінка зрозуміла, що господар дому якнайменше сподівався побачити її зараз перед собою і не надто радий цьому несподіваному візиту. Не даремно ж люди говорять, що незваний гість гірший за татарина.

Приязно посміхнувшись Наталя чемно привіталася:

– Доброго вечора!

– Привіт! – розгублено пролепотів чоловік. – Ти якими вітрами сюди потрапила?

– Вчора приїхала на кілька днів до батьків в гості. Може запросиш до хати в гості?

Василь не встиг відповісти, як з глибини дому почувся допитливе жіноче:

– Вася, хто там до нас навідався?

– Проходь, – буркнув безрадісним тоном чоловік.

Настирлива гостя пройшла у вітальню, вже знайому їй за минулорічним візитом, та побачила кому належав той незнайомий голос, котрий вона щойно чула. Біля столу стояла висока, статна доволі симпатична жінка одягнута в простеньку білу кофтинку і коротку, вище колін, квітчасту спідницю. На вид вона була мабуть ровесницею Наталі, та вже помітне мереживо зморшок що тягнулося від кутиків її яскраво-смарагдових очей, і поодинокі нитки сивини, які проглядали в пишному каштановому волоссі, наводили на думку, що за свій вік незнайомка пережила чимало всяких негараздів.

– Доброго вечора! – ще раз привіталася Наталя здогадуючись, що перед нею Ольга, дружина Василя.

Помітивши здивування на обличчі своєї половини, чоловік спохватився і представив їх одна одній:

– Знайомтеся. Це моя дружина Оля, а це Наталя, колишня односельчанка, і теперішня рятівниця нашого сина.