Розділ 3. МАМИНІ НОВИНИ

Першу ніч у селі Наталя спала, як то кажуть, без задніх ніг. Вперше за стільки часу її не мучили традиційні вже жахіття. Ледь торкнувшись головою подушки жінка миттєво занурилася в міцний, безтурботний сон. У ньому Наталя була юною дівчиною, яка сиділа на високому пагорбі біля Каплички Кохання й чекала на свого любимого хлопця. Сама капличка являлася не тою жалюгідною руїною, що існувала в теперішній реальності. Вві сні вона виглядала надзвичайно красивою спорудою, з кам’яними стінами, мозаїчними віконцями і різьбленими дверима. Капличка була вкрита позолоченим дахом, яскравий блиск якого сліпив очі й не давав змоги добре розгледіти хто той парубок, що вдалині поспішає до дівчини на побачення.

Спала жінка ледь не до полудня і прокинулася на диво життєрадісною та бадьорою. Поки одягалася, умивалася й наводила марафет обдумувала побачене у сні. Віщим це нічне видіння було назвати складно, однак невеличку збентеженість в душі воно все ж викликало. Наталю трохи стурбувало те, що вона так і не спромоглася побачити обличчя того кого так терпляче очікувала. Хоча які могли бути сумніви, це неодмінно повинен був бути Василь. Тільки цю людину вона по-справжньому кохала все своє життя. Йому вперше віддалася на тому ж пагорбі багато років тому. Його мріяла й прагнула повернути в своє теперішнє сьогодення.

Міркуючи про нічне сновидіння, Наталя раптом подумала, що непогано б було навідатися до чоловіка в гості. З часу їхньої останньої зустрічі, що відбулася напередодні нового року, вони не те що не бачилися, але навіть і не розмовляли більше ні разу. Та й попрощалися тоді нашвидкуруч, не встигши сказати одне одному найголовнішого. Сповна віддавшись любовним утіхам обоє коханців незчулися, як пролетіли відведені їм долею півтори години. Тих коротких хвилин, що ще залишилися ледь вистачило щоб похапцем добратися до театру й забрати маленького хлопчика, а дальше автовокзал і великий автобус який відвозив Василя з сином в їхнє рідне село.

Після від’їзду будь-який зв'язок між ними враз перервався. Василь спершу чомусь не відповідав на її телефонні дзвінки, а згодом абонент взагалі опинився за межами досяжності мобільного оператора. У Наталі навіть було закралася підозра, що то чоловік знову почав її уникати, а тому й змінив номер свого телефону. Щоб розвіяти ці припущення та остаточно все прояснити вона, власне, й приїхала сюди на відпочинок. Жінка хотіла ще раз зазирнути йому просто у вічі і отримати конкретну відповідь на питання, чи ще кохає він її насправді, щиро та палко як тоді в юності.

Та перш ніж поспішити в незвані гості вона заскочила на кухню. Захотілося, за філіжанкою кави з вчорашнім медівником, ще трохи потеревенити з мамою. Балакуча ненька була тільки рада ще одній нагоді знову посидіти з донечкою та порозмовляти на різноманітні теми. Бачилися вони тепер не часто, і у матері було багато чого розповісти Наталі. Звичні нарікання на сутужне життя і старечі болячки, неодмінні спогади про прекрасні дні минулого і навіть останні сільські новини, плітки та побрехеньки.

З того всього жінку найбільше цікавило останнє, тож вона жартівливо поспиталася:

– А про мене що в селі кажуть? Мабуть вже обмовили всі кісточки?

– Та ти що, доню, – сплеснувши руками заперечила мама. – Про тебе тепер лиш одне хороше говорять. Після того, як Василь повернувся зі столиці і розповів як ти допомогла в лікуванні його сина всі тільки тебе нахвалюють. Мовляв, маєш золоте серце, раз не пошкодувала стільки грошей для порятунку чужої дитини. Навіть малого мама прибігала. Уклінно просила, щоб ми передали тобі її щиру вдячність.

– А вона вже повернулася з закордону? – запитала Наталя і відчула як зрадницьки тенькнуло її сердечко.

– Оля? – перепитала мати і швидко затарахкотіла. – Звісно ж повернулася. Відразу після різдвяних свят. Що її там в чужому краю робити? То вона заради сина батрачила на заробітках. Тепер, коли з малим все пішло на лад, напевне буде сидіти дома та глядіти чоловіка й дітей.

Від почутих слів у Наталі голова пішла обертом, а хороший настрій почав стрімко псуватися. Вже без всякої цікавості вона ще трохи послухала мамині оповідки, а швидко потім піднявшись з-за столу промовила:

– Вибач, мамо. Я тут згадала, що ще маю сьогодні одну справу зробити. Ото з’їжджу зараз ненадовго по ній і до вечора повернуся.

Чмокнувши неньку в щоку жінка вискочила з хати, залишивши розгублену стару в глибокій задумливості.