Розділ 2. ЗУСТРІЧ І РОЗМОВА З РІДНЕЮ

Легко похитуючись на численних вибоїнах та залишаючи за собою рясні водопади грязюки, автомобіль Наталі вихором ввірвався в село, і незабаром зупинився біля хвіртки батьківської хати. На відміну від своїх останніх відвідин, теперішній приїзд жінки ні для кого не став несподіванкою. Вона завчасно попередила рідних про свій приїзд, і тепер вони з неабияким нетерпінням очікували на візит в своєму домі довгожданої гості.

Як і минулого разу першою доньку зустріла мама. Стара жінка саме годувала крилату жемородь на подвір’ї, коли на порозі обійстя, де промайнуло все її дитинство і найкращі роки юності, появилася Наталя. Сплеснувши в долоні ненька кинулася обіймати і цілувати любиме чадо.

– Як добралася сюди доню? – в першу чергу запитала мама.

– Та нормально, – заспокоїла її Наталя. – Як там татко?

– Прихворів трохи, – відпустивши доньку з обіймів почала розповідати жінка. – Кості ломить і тиск піднявся. Старість – не радість.

– То чого не попередили? Я б у столиці якесь лікарство купила, або домовилася про обстеження в хорошого лікаря.

– Та яке там лікарство, – важко зітхнула ненька. – Даром тільки гроші на них витрачати. Олеся на днях їздила в райцентр до однієї народної цілительки, то привезла від неї якусь мазь. Здається допомагає старому.

– А де вона зараз? На роботі?

– Так, аж надвечір буде.

Наталя пройшла в будинок до батька. Чоловік сидів за столом, у одній з кімнат, і читав газету. Розкуйовджене сиве волосся, помарніле сіре обличчя і натужне хрипливе дихання, без зайвих пояснень красномовно свідчили про його хворобливий стан. Жінці раптом стало надзвичайно жаль цю стару людину. Вона добре пам’ятала татка ще молодим й дужим чоловіком, як він бувало в дитинстві садовив її з сестрою собі на шию і перетворювався на своєрідного коника. Саме батько прищепив Наталі пристрасть до швидкості, коли брав маленьку доньку з собою на роботу і дозволяв трохи покерувати колгоспним трактором. Руль старенького ЮМЗ-6 ледь піддавався потугам слабеньких дівчачих рученят, але яке то було задоволення відчувати як гуркітливий залізний монстр все ж підкоряється твоїй волі і нестримно несе тебе все вперед і вперед.

Почувши вхідних стукіт дверей, батько відірвався від читання газети і радісно всміхнувшись, промовив:

– Добридень, дочко! Нарешті ми дочекалися на тебе.

Наталя не звернула уваги на деяку іронію в словах старого буркотуна а відразу ж запитала:

– Татку, як ти себе почуваєш?

– Аби не гірше, – відповів своєю улюбленою фразою батько. – Трохи відлежуся, підлікуюся та й буду знову як нова копійка. Скоро прийде весняне тепло, роботи коло дому не початий край, тож байдикувати ніколи буде.

– Я тобі дам роботу, – подала голос мама, яка вслід за Наталею прошмигнула до кімнати. – Сиди тут, як тобі добре. Бач який незамінний робітник тут знайшовся.

– Я й так вже тут цілий тиждень сиджу мов у буцегарні, – невдоволено крекнув чоловік. – Краще б нам обід святковий зготувала. Як-не-як а донька в гості завітала.

– Та я не голодна, – встряла в перепалку між батьками Наталя.

– Ну тоді ще трохи почекаємо, – вирішила мама. – Незабаром з роботи приїдуть Олеся та Андрій, тоді вже разом і повечеряємо. А поки нехай Наталочка розповість, що ж там у неї сталося.

І вона почала розповідати про бурхливі і лиховісні події останніх місяців свого непростого життя. Розказала про вбивство чоловіка, безуспішне розслідування цього кривавого злочину, велетенські проблеми в їхній компанії. Не приховувала майже нічого з того що сталося, в деталях відповідала на всі багаточисельні запитання батьків, навіть пустила гірку сльозу як довелося згадати про похорони Михайла. Старі хоч і уважно слухали та все ж частенько перебивали різноманітними уточненнями, тому бесіда затягнулася до самого надвечір’я. В підсумку мама осудливо заявила, що то було не по-людськи не покликати їх на панахиду, а батько підтримав її філософським – не ті тепер часи, не ті й звичаї.

Вечеря в родинному колі затягнулася ледь не до півночі. Спершу жінки мов справжні чарівниці трохи почаклували на кухні. З нагоди такої знаменної події, як приїзд старшої доньки і улюбленої сестри, мама вирішила наробити вареників з сиром, а Олеся загорілася спекти медівника з чорносливом. Наталі, як дорогій гості веліли сидіти без діла, але вертка жінка встигала допомагати відразу в двох місцях. В результаті вона нагадувала маленьку дівчинку, що була вся притрушена борошном, однак почувалася щасливою від того, що може облизати забруднені медом пальчики.

За святковим столом за пропозицією мами пом’янули покійного Михайла спільною молитвою, а за наполяганням тато за упокій його душі ще й випили по чарчині горілки. Дальше Наталі довелося повторити ту ж саму історію, яку вона нещодавно розказувала своїм батькам. Правда на цей раз ніхто вже не перебивав її запитаннями. Старі вже й так вияснили, що хотіли, а сестра з чоловіком вражені почутим й слова не могли вимовити. Та все ж наприкінці цієї розповіді жінка відчувала себе надзвичайно втомленою. Багатогодинна поїздка за рулем давалася взнаки, виснаживши всі її фізичні сили.

Помітивши примружені, напівсонні очка старшої сестри Олеся про все здогадалася без слів. Швидко піднявшись з-за стола вона рішуче заявила:

– Досить ляси точити, пора спати. Мені з Андрієм завтра зранку на роботу, а Наталя замучена після далекої дороги. Все що ще не сказали і не почули сьогодні, договоримо пізніше. А зараз, розходимося.