ЧАСТИНА ТРЕТЯ. КОХАННЯ НЕ КУПИТИ Розділ 1. НА ВІДПУСТКУ, У СЕЛО

Весна цього року видалася напрочуд похмурою та непривітною. Якщо зима частенько балувала столицю яскравим сонечком над головою і міцним морозцем та пухнастим білим снігом за вікном, то березень нагадував похнюпленого й безрадісного халамидника. Вулиці міста рясніли численними калюжами талої води, у повітрі витав неприємний дух мокроти і сльоти, небо все ніяк не могло очиститися від свинцево-тьмяного накипу нескінчених сірих хмар. Навіть пронизливий вітер нагадував тепер не веселого бешкетника-задираку, а хижого горлоріза-харцизяку.

Наталя однак мало звертала увагу такий непривабливий стан погоди в місті. Жінці було якось не до того, бо останнім часом всілякі клопоти і невідкладні справи обсіли її як мухи мед. Як вона й передбачала і боялася заразом, керувати такою великою компанією, якою була «Fashionable Building Ltd.», виявилося нелегким ділом. Та діватися від цих своїх обов’язків було нікуди. Події розгорталися таким чином, що Наталя просто змушена була взяти відповідальність за подальшу долю справи, її покійного чоловіка, на свої тендітні жіночі плечі.

Фінансові проблеми були колосальними, борги невпинно зростали, правоохоронні органи замордували своїми безконечними перевірками. До цього всього можна було додати її недосвідченість і невігластво у багатьох питання пов’язаних з будівельним бізнесом, відсутність належного авторитету у працівників компанії і потрібних зав’язків серед постачальників, кредиторів і чиновників мерії, катастрофічну нестача часу на те щоб розібратися у всіх нюансах та хитросплетіннях своєї нової посади.

Інколи, виснажена морально і втомлена фізично, Наталя готова була послати все під три чорти, хотіла кинути цей клятий бізнес й мріяла чкурнути десь світ за очі. Та якась внутрішня впертість не дозволяла зробити цього, а навпаки заставляла жінку зціпивши зуби долати одну неприємність за іншою. На диво, вправним й безвідмовним помічником для неї тепер став виконавчий директор Павліашвілі. Слідчі органи не довго діймали його своїми допитами й незабаром зняли всі звинувачення в причетності до інкримінованих злочинів, через відсутність прямих доказів. Після цього Омар Рафаїлович відправив свою непутьову дружину на довгостроковий відпочинок закордон, а сам сповна віддався порятунку компанії.

Спільними титанічними зусиллями їм обом вдалося стабілізувати становище компанії. Отримали нові кредити, виплатили частину старих боргів і навіть започаткували кілька вельми вигідних будівельних проектів. Звісно ж до колишнього процвітання «Fashionable Building Ltd.» було ще далеченько, та скандальне банкрутство найближчим часом їй вже точно не загрожувало. А це означало, що можна не лише порадіти цьому невеличкому успіхові, але дещо розслабитися та відпочити.

Першою зробити нетривалу паузу в робочому графіку випало Наталі. Жінка спочатку в штики сприйняла цю ідею Павліашвілі, та виконавчий директор все ж зумів переконати в тому, що за кілька днів її відсутності в компанії нічого фатального не трапиться. А Наталі насправді потрібно трохи перепочити, скинути втому і набратися нових сил. Зрештою ніхто ж не відміняв Інтернет та мобільний зв'язок, котрий дозволяв жінці тримати руку на пульсі всіх важливих подій в любий час і де б вона не знаходилася.

Наталя визнала слушність міркувань Омара Рафаїловича й погодилася на недовгу виробничу відпустку. Ці кілька вільних днів вона вирішила провести в рідному селі, разом з рідними та близькими їй людьми. Хоча шлях туди був не близький, та довга поїздка завше вабила жінку своєю непередбачуваністю і загадковістю. Що може бути краще чим злитися з автомобілем в одне ціле і мчати вперед, в хвилюючому очікуванні, що за черговим поворотом дороги, появиться щось незвичне та приємне.

І ось вона знову долає кілометри асфальтівки та шкодує, що зараз сидить за кермом темно-вишневого «Kia Picanto», а не свого улюбленого сріблястого «Land Cruiser». Та могутній кросовер поки що знаходиться в селі, де його Наталя вимушено покинула ще минулорічної осені. Нічого, втішає себе відчайдушна водійка, ось приїду на місце і знову поверну собі свого прудконогого мустанга. А цю «ляльку» подарую сестрі Олесі, нехай всі її подруги показяться від заздрощів.

Від цієї ідеї Наталя весело посміхається, і думки жінки мимоволі перекидаються на незабутню подію, що трапилася напередодні нового року. Тоді вона й не сподівалася, що так все станеться. Думала просто ще раз побачитися з Василем, заглянути в його очі, почути голос, трохи побути разом перед черговою розлукою. А все, он як, вийшло. Не встигли й слова мовити одне одному, лише перекинулися кількома поглядами, а потім феромони кохання зробили все самі за них.

Незчулася як вони опинилися в її квартирі. А дальше злива гарячих поцілунків, міцні обійми і такі жадані пестощі від коханого чоловіка. Долоні Василя, міцні і теплі водночас, невтомно пурхали по її тілу, ніжили та милували найсокровенніші жіночі принади, своїми лагідними торканнями викреслювали міріади іскринок задоволення та насолоди. Його губи вп’ялися в її вуста з такою пожадливістю, наче не цілувалися вже хто зна скільки років. А очі! Якою пристрастю та бажанням сяяли тоді очі у чоловіка. Тої його полум’яної жаги до любощів вона не забуде мабуть ніколи…

Та дещиця часу, що їм судилося побути тоді разом, видалася Наталі справжньою безкінечністю. Кожна секунда в його теплих обіймав сприймалася як вічність, кожен шалений поцілунок чоловіка тривав здається тисячоліття, кожен сплеск неймовірного блаженства, викликаний ним, навіки закарбовувався в її пам’яті. І коли прийшов тужливий момент прощання жінка була безмежно вдячна чоловікові за те, що той подарував їй таку прекрасну новорічну казку.