РОЗДІЛ 22. ВІДІБРАНА КРИМІНАЛЬНА СПРАВА

На вечірню зустріч зі старшим оперуповноваженим капітан Тенчук прийшов, у звичну вже піцерію, без будь-якого настрою. Поліцейський здогадувався що ця нарада зі слідчим ДБР у них вочевидь буде останньою, тож не бачив у ній великого сенсу. Хіба що просто професійно обговорити все ще раз і остаточно розпрощатися з Паненко. Пригніченості додавала й незавершеність кримінальної справи, якою він займався останні дні. Незважаючи на всі їхні зусилля розкрити злочин, і віднайти вбивцю їм так і не вдалося. Вірніше сказати вони просто не встигли це зробити, бо судячи з останнього розвитку подій, цим розслідуванням збиралися зайнятися інші правоохоронні органи.

Старший оперуповноважений з перших слів підтвердив всі передчуття і здогади капітана. Подружньому потиснувши руку Тенчуку Паненко відразу ж взявся за головне:

– Володимире Ярославовичу, ось і закінчилася наша з вами співпраця.

– Як? Чому? Розслідування ж ще не закінчене.

– Так, – сумно всміхнувся слідчий ДБР. – Але справу у нас забирають. Є вже відповідне рішення Генерального прокурора на цей рахунок.

– Валерію Миколайовичу, ви можете пояснити врешті-решт що конкретно діється? – сердито скипів Тенчук.

– Давайте спершу перекусимо, а потім я все вам спробую пояснити, – заспокійливо мовив старший оперуповноважений.

Капітан невдоволено скривився, однак був змушений пристати на пропозицію старшого колеги. Вони замовили ситну вечерю, до якої Паненко попрохав принести карафку коньяку, і тільки після першого келишка спиртного слідчий ДБР пояснив своєму помічникові:

– Тут така вимальовується справа. Зваживши на всі відомі мені факти, я вирішив все таки провести обшук в помешканнях Павліашвілі. На всяк випадок, без великої надії знайти якийсь серйозний доказ, просто щоб очистити власне сумління. І знаєте, не прогадав.

– Що ж ви там відшукали? – напружив всю свою увагу Тенчук.

– Дещо цікаве ми маємо. По-перше, у сміттєвому відрі виявили практично пустий флакончик з невідомою хімічною субстанцією. По-друге, у зливному бачку туалету, знаходився пістолет ТТ без двох патронів в обоймі. Звісно ніяких відбитків пальців на цих предметах немає. Самі знахідки зараз на експертизі у фахівців, але інтуїція підказує мені, що у флакончику будуть залишки отрути від якої загинув бухгалтер Скляр, а пістолет саме те знаряддя вбивства яким застрелили бізнесмена Шпаченка.

– Та це ж повний абсурд, – не стримався поліцейський капітан. – Це ж підстава очевидна навіть для дитини. Ну не будуть же Павліашвілі настільки дурними, щоб зберігати у власному помешканні такі викривальні для себе докази. Викинули б при першій-ліпшій нагоді. Їх же елементарно роблять цапом відбувайлом. 

– Воно то може й так, – не став сперечатися старший оперуповноважений і вдруге наповнив келишки спиртним. – Однак факти залишаються незаперечними, отрута і зброя знайдена у їхньому заміському будинку. А в світлі нових обставин відкриваються й нові мотиви для здійснення злочину.

– І що це за такі обставини? – запитав поліцейський каптан навіть не доторкнувшись до свого келишка.

Паненко це помітив і іронічно хмикнувши промовив:

– Ви пийте, Володимире Ярославовичу. Пийте, закусуйте і слухайте дальше. Після цього як у Павліашвілі було проведено обшук на мене вийшов один з детективів НАБУ. В неофіційній розмові він повідомив мені доволі цікаву інформацію. Виявляється їхня організація давно вже цікавиться Омаром Рафаїловичем, через його сімейні зв’язки з одним із родичів його дружини Ірини. Цей високопосадовець міністерства фінансів уже певний час підозрюється в корупційній діяльності і привласнені державних коштів у особливо великих розмірах.

До деяких з цих злочинних схем був причетний й сам Павліашвілі. За даними негласного розслідування він, як виконавчий директор «Fashionable Building Ltd.», відмивав через цю компанію викрадені бюджетні гроші та переводив їх в закордонні офшори. Детектив НАБУ, з яким я сьогодні поспілкувався, припускає що все це спершу могло робитися і без відома вбитого Шпаченка. А тепер от, або загиблий дізнавшись про «витівки» знахабнілого підлеглого вирішив навести з ним належний порядок, або забажав й сам отримувати свій ласий шмат з цього жирного пирога, та кінець для бізнесмена на жаль виявився фатальним. Цілком ймовірно, що й Скляр теж був замішаний у всьому цьому.

– Не вірю я щоб ця сімейна пара провернувши подвійне вбивство так безглуздо облажалася, – стояв на своєму Володимир Ярославович. – Тут стільки нестиковок, що ні один суд не прийми цю справу до розгляду.

– Та я теж не дуже в вірю у причетність до вбивства когось з Павліашвілі, – погодився з капітаном старший оперуповноважений, – Але є ще один немаловажний факт. Родич Ірини Павліашвілі, через підставних осіб, прагне прибрати до рук «Fashionable Building Ltd.». Вчора з вдовою Шпаченко було досягнуто попередніх домовленостей, про придбання у неї акцій покійного чоловіка. Це щось таки, та значить.

– І що тепер? – спохмурнів від почутого Тенчук, нарешті спорожнивши свій келих.

– Завтра я передаю всі зібрані матеріали в Генеральну прокуратуру, і нехай вже там самі вирішують хто буде продовжувати дальше це розслідування. Тільки здається мені нічим конкретним воно не закінчиться. Самі прекрасно знаєте як ото у нас буває. Надто поважні люди тут замішані і неабиякі фінанси крутяться, щоб дійти до обвинувального вироку. Помурижать трохи підозрюваних Павліашвілі тай, врешті-решт, дадуть їм спокій за відсутністю доказів. А їхній високопосадовий родич відбудеться хіба що легким переляком та втратою енної кількості грошей на потаємному закордонному рахунку. Готовий закластися, що не мине й півроку як вся ця історія забудеться. Та все це нас тепер абсолютно не стосується. Ми ще маємо не використані дні наших відпусток, тож за них давайте зараз і вип’ємо.