Наталя нечутно наблизилася до нього впритул, і ніжно притулилася до його тіла. Жіночі руки швидко обвилися навколо чоловічого поясу, а голова довірливо опустилася на плече Василя. Її гарячі вуста обпалила його шию своїм доторком, в ніздрях приємно залоскотало від солодкого аромату духмяних парфумів, слух миттєво вловив у швидкому жіночому подиху нотки хвилювання і збудження.
Від несподіванки він стрепенувся, напружився і ледь чутно прошепотів:
– Наталко, не треба… Будь ласка, зупинися… Не роби цього…
– Не хочеш обійняти мене і пригорнути до себе? – почулося здивоване жіноче запитання. – Не хочеш відчути знову те блаженство задоволення й насолоди, яке було у нас колись?
– Хочу, але не можу, – благальним тоном відповів Василь. – Ти ж чудово знаєш що потім може трапитися невідворотнє. І це буде великою помилкою про яку ми потім обоє гірко пошкодуємо.
– А якщо я хочу щоб це сталося? – запальне вигукнула Наталя. – Якщо прагну і мрію про це вже не одну ніч? Думаєш я забула про те що у нас колись було? Ніскілечки. Чудово пам’ятаю все до найменшої дрібнички з тих часів. Твої лагідні обійми, гарячі поцілунки, палкі пестощі… Бережу спомини про кожну хвилину проведену разом, про вечірні побачення і ночі пристрасті, про твої щирі компліменти і клятви вірності. Навіть з подарованим тобою кулоном ніколи не розлучалася. Не знімала всі ці роки, бо сприймала його як символ того казкового кохання, яким ти мене тоді ощасливив. І ні про що я шкодувати не збираюся. Лише за той час, що так бездумно витратили на всілякі несуттєві дурниці.
Слова жінки бентежили Василя, дурманили його свідомість і розпалювали чоловіче єство. Вони п’янили душу, ятрили серце і розбурхували бажання. Чоловік, з якимось фатальним приреченням відчував як пристрасна спокуса владно бере контроль над всіма його думками і емоціями. Ще якась мить ось так разом, ще один звабливий погляд її прекрасних очей, ще кілька млосних зітхань, які зірвуться з цих чуттєвих вуст, і він остаточно втратить контроль над собою та зробить той непоправний крок в прірву гріха з якої вже не буде повернення та спасіння.
Тихий поклик сина, якому мабуть приснилося щось нехороше, вирвав його з цього маревного оціпеніння. Струснувши головою, Василь обережно відсторонив від себе Наталю й винувато промовив:
– Вибач, мушу йти до дитини.
Жінка якось загадково всміхнулася і коротко кинула:
– Звісно іди. Ми ще згодом повернемося до цієї теми. Тобі не оминути того, що нам судилося долею.
Чоловік пружком вискочив з кухні тішячись з того, що вирвався з такої складної і неоднозначної ситуації. Він з жахом розумів, що щойно ледь не зрадив своїй дружині і не вчинив перелюбу з іншою жінкою. А ще Василь чудово усвідомлював, що іншим разом йому напевне вже так не пощастить, і уникнути неминучого лиха не вдасться. Його потяг до Наталі ставав все могутнішим, розбурхана хіть буквально спопеляла тіло, а від спокусливих бажань аж паморочилося в голові. Як це не соромно було зізнаватися, та єдиний спосіб порятунку була якнайшвидша втеча. Тільки тримаючи жінку на відстані, чоловік міг ще якось контролювати свої почуття та емоції.
Всю ніч Василь не зімкнув ока й на хвилину. Боявся, що невгамовна Наталя як і пообіцяла знову захоче повернутися до незакінченої розмови. Та жінка стримала свій норов і більше не потурбувала його. Можливо тому що вона, як чоловікові здалося, на деякий час покидала власну домівку. Стовідсоткової гарантії він би за це не дав, бо квартира була величенька щоб можна було чітко розрізняти всі звуки у ній, а він надто схвильований власними думками і переживаннями щоби звертати на все свою досконалу увагу. Та й для чого жінці було десь вештатися серед глибокої ночі. Однак позбутися нав’язливого відчуття того, що хтось все таки навшпиньках ходив помешканням та обережно відчиняв вхідні двері, йому так і не вдалося.
Вранці чоловік не став проявляти свої куховарські здібності та зчиняти гармидер на кухні жінки, як минулого дня. Поки зі спальні Наталі не долітало і найменшого звуку, тихо розбудив сина, вони швидко одягнулися і зібравши свої скромні пожитки нечутно вислизнули з квартири. Для її сонної господині Василь залишив невеличку записку, де кількома словами пояснив причини такого несподіваного раннього від’їзду. Мовляв не хоче більше створювати для неї непотрібних незручностей своєю присутністю, і так буде краще для них обидвох. А ще подякував за всю допомогу та підтримку, й пообіцяв, що ніколи не забуде все те добро яке вона для них зробила.
Надворі чоловік телефоном викликав таксі, і з невимовним полегшенням відправився в клініку. Василь хоча й не плекав особливих надій на те, що ця поспішна втеча врятує його від назрілої проблеми, однак все ж очікував, що вона йому дасть якусь невеличку відстрочку у прийнятті остаточного рішення. Зрештою, зцілення сина було найголовнішим завданням чоловіка, воно мало відволікти його від непотрібних думок та негідних бажань.
Наївні сподівання, котрим судилося незабаром розлетітися на крихітні друзки під велінням невблаганної долі. До фатального кроку в прірву морального гріха чоловікові залишилося трохи більше як місяць часу.