РОЗДІЛ 19. МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ

Рішення продати всі свої акції компанії далося Наталі нелегко. В «Fashionable Building Ltd.» вона пропрацювала не один рік й була тут особисто знайома не лише з усіма офісними працівниками, але навіть і з більшістю начальників будівельних бригад. Однак жінка прекрасно усвідомлювала, що для неї це буде найкращим виходом, у цій непростій ситуації, що склалася. Їй не до снаги власноруч керувати такою великою та складною організацією, і вона поняття не має як подолати теперішню фінансову скруту. Також не виникає найменших сумнівів у тому, що незабаром відбудуться загальні збори всіх акціонерів, де неодмінно відкриється теперішнє неприглядне становище фірми. А звідси не виключено навіть й повне банкрутство. Тож чи не краще скористатися моментом, взяти відкупні та вийти з непевного бізнесу? Тим паче що у тестя Павліашвілі їй вдалося виторгувати непогані грошенята. Згодом, коли все владнається, на них можна буде розпочати абсолютно нове життя.

Але все це потім, а в сьогоденні у Наталі залишалося ще чимало невідкладних справ і особливо мріяти про майбутнє їй було поки що ніколи. Дійшовши згоди з високопосадовцем, щодо ціни на свої акції, вона відразу ж подзвонили до старшого оперуповноваженого Паненка. Як і слід було чекати у сищика ДБР ніяких новин для неї не було. Жінка здогадалася що розслідування вбивства її чоловіка безнадійно тупцяється на одному і тому ж місці. Та особливо перейматися цією обставиною їй не надто і хотілося. Покійного Михайла вже й так не повернеш, а жаги до помсти у молодої удови не було й на дещицю. Вона прагнула лиш одного, вирватися з того всього і щоб їй нарешті дали спокій.

Настрій у Наталі значно покращився коли вона заїхала до клініки за Василем та його хворим сином. Всю дорогу до її квартири, рот у хлопчика не закривався ні на мить, і у цьому нескінченому життєрадісному щебетанні дитини жінка впізнавала себе. Колись вона була такою ж самою допитливою, невгамовною й безтурботною дівчинкою для якої ледь не кожен прийдешній день приносив на своїх крилах нові враження і незабутні спогади.

І досі в пам’яті жінки залишався незгладимий слід від однієї зустрічі з циганською ворожкою. Трапилося це дуже давно, ще в ті безхмарні часи коли Наталя мешкала в селі, вчилася у школі і була милим дівчам-підлітком. В той день вона разом з мамою поїхали в райцентр, на ринок, щоб купити для себе нову модну одежу. Доня дозріла вже до того віку, щоб почати ходити на сільські дискотеки, і рідна ненька не могла допустити й думки щоб її улюблене чадо виглядало на танцях не гірше чим інші подруги-ровесниці.

Заклопотана, якби то встигнути придбати все нею задумане і виторгувати у базарних продавців найдешевшу ціну, мама не надто схвально сприйняла бажання доці вислуховувати безглузде базікання чергової шахрайки. Та все ж дала вередливій малій якусь хвильку часу на химерні теревені ворожки-пройдисвітки, і навіть непогано заплатила нав’язливій циганці, щоб та врешті-решт відчепилася від них та пішла докучати іншим. Одне лиш жінка при цьому не помітила тоді, як збуджено загорілися очі її доньки, коли вона слухала пророцтво гадалки.

Наталя потім неодноразово згадувала почуте і ніяк не могла збагнути, як це у неї може бути аж дві стежки долі, котрі все рівно приведуть її до одного і того ж самого кохання. Тоді це ворожбитське провісництво видавалося дівчині якоюсь недоладною дурницею. Тепер все почало прояснюватися і слова гадалки набули конкретного значення. Як би вона не вертіла хвостом, скільки б разів не намагалася уникнути неминучого, життя все рівно вперто повертало жінку до того єдиного чоловіка, що був насправді потрібен їй.

Потрапивши в квартиру Наталя раптом загорілася несподіваною ідеєю. Ще не встигши переодягнутися, жінка майже з порога запропонувала чоловікові:

– Васильку, а давай зараз приготуємо палюшки?

– Давай, – за якусь мить почулася спантеличена відповідь чоловіка.

Дивуватися Василеві дійсно було чого. Востаннє вони таке робили, ще влітку після її випускного. Тоді у хлопця важко захворів батько, мама була вимушена сидіти біля нього в лікарні, а синові тільки й залишалося займатися домашнім господарством. Дівчина по дружньому, частенько навідувалася до нього в гості, щоб хоч якось підтримати та допомогти хлопцеві. Головним чином підтримка була моральна, а вся допомога складалася з того щоб приготувати коханому і його молодшому братові щось попоїсти. Якось між них на ґрунті куховарства навіть виникла невеличка суперечка. Юнак ненароком заявив, що ніхто в селі не приготує смачніше палюшки за його маму, а дівчина в гордовитому запалі заперечила, що вона зробить це набагато краще. В результаті, закохані примудрилися перетворити кухню на справжній бедлам, а найсмачнішим з тієї всієї затії виявився палкий поцілунок у якому врешті-решт надовго злилася запорошена борошном пара.

Та то трапилося давним-давно. Тепер же вони були дорослими людьми й мали шанс уникнути колишніх помилок. Тицьнувши чоловікові в руки свою кредитку жінка владно скомандувала:

– Неподалік дому є супермаркет, сходи й купи все що потрібно. Я почаклую трохи на кухні.

Василь слухняно вискочив з квартири, а Наталя наважилася поговорити з його сином:

– Будеш нам допомагати на кухні?

– Так, – відповів хлопчик. – Я тепер часто з ним куховарю, після того як мама поїхала.

– Скучаєш за мамою? – обережно поцікавилася жінка.

– Дуже. Я сьогодні говорив з нею по телефоні, то обіцяла скоро повернутися додому.

– От і чудово, – всміхнулася Наталя, хоча остання звістка неприємним шпичаком увіткнулася в її серце. – А тепер давай підготуємо кухню до приходу тата…