РОЗДІЛ 18. СЕРЙОЗНА РОЗМОВА І НОВА ВЕРСІЯ ЗЛОЧИНУ

Поговорити серйозно зі своєю новою пасією капітану Тенчуку вдалося не відразу, хоча бачилися вони тепер щодня і проводили разом кожну ніч. Місцем для своїх потаємних зустрічей і любовної насолоди коханці вибрали холостяцьку барлогу поліцейського. Тут якщо й не було стільки простору та розкоші як у спальні заміському будинку Павліашвілі, однак можна було спокійно, без загрози викриттю, досхочу займатися інтимними втіхами. Сама Ірина виявилася ненаситною до чоловічих обіймів, поцілунків та пестощів, тому чоловікові довелося викластися на всі сто щоб сповна вдовольнити всі примхи та забаганки любострасної партнерки.

Коли вибаглива коханка нарешті завмерла в пристрасному блаженстві Володимир Ярославович закурив сигарету і награно байдужим тоном поцікавився:

– Ти знаєш такого собі Ігоря Скляра?

– А хто це такий? – жінка солодко потягнулася і грайливо дряпнула гострим нігтиком по чоловічій руці.

– Не прикидайся незнайком, – невдоволено кинув Тенчук. – Це бухгалтер з компанії де працює твій чоловік і власником якої був вбитий Шпаченко. Вас разом бачив консьєрж дому де мешкав Скляр. За його словами, ти неодноразово приходила туди в гості.

– Ти ревнуєш, мій капітан? – іронічно хмикнула білявка. – Ну була там один чи два рази, так що з того? Той бухгалтер виявився таким занудою і мудаком, що померти можна було від нудьги. Навіть цілуватися нормально не вмів. Про щось інше вже краще буду мовчати. Тай бідака був страшенний. Грошей у нього вистачило тільки на сережки з маленькими діамантами, хоча й клявся що кохає мене понад усе на світі. Мене такі мужчини-слинтяї не цікавлять, з ними реально скучно.

– Я теж не великий багатій, – в’їдливо буркнув Володимир Ярославович зачеплений за живе іронією симпатичної блондинки.

– Ну не скажи, – всміхнулася Ірина і рука її швидко прослизнула під простирадло до чоловічого достоїнства поліцейського. – Тут у тебе знаходиться безцінний скарб. Та й ти доволі симпатичний і цікавий мужчина. А найголовніше – мій захисник і охоронець.

– Перестань, – зупинив жіночу спробу розпочати чергове сексуальне ігрище Тенчук. – До твого відома – Олега Скляра отруїли позаминулої вночі.

Павліашвілі різко схопилася з постелі й ошелешена щойно почутою новиною вражено вигукнула:

– Як отруїли?!? Хто і за що?!?

– Я б сам дуже хотів про це дізнатися, – промовив капітан відчуваючи що схвильованість від почутого у жінки непідроблена, щира. – Не здивуюся якщо правоохоронці незабаром зацікавляться тобою. Добре що хоч в ту ніч ми були разом, і ти маєш стовідсоткове алібі на час вбивства.

– Ти що, – змією засичала знервована білявка, – неможна щоб про наш зв’язок дізналися сторонні люди.

– Так боїшся свого чоловіка? – насмішкувато поцікавився Володимир Ярославович.

– До чого тут Омар? – відмахнулася Ірина. – Він прекрасно знає про мої походеньки і давно змирився з ними. Гірше буде коли все це дійде до мого дядька. Тоді мені точно буде гаплик.

– Чим же він такий страшний – нашорошив вуха поліцейський.

– Не страшний, а впливовий і владний. Якось вже витягнув мене з однієї халепи і пообіцяв, що власноруч придушить якщо не візьмусь за розум та знову встряну в якусь серйозну пригоду.

– Розголосу все рівно не уникнути, – впевнено проказав Тенчук. – До тебе ж у слідчих запитань не повинно багато виникати, але було б добре віднайти справжнього вбивцю, бо інакше я не зможу захистити тебе. Хто ж знає на чиє життя він ще посягне в майбутньому.

Блондинка забрала у капітана сигарету, й після жадібної затяжки сердито відповіла:

– А чого його шукати, й так ясно що це невтішна вдова Шпаченка.

– З чого ти це взяла? – обережно поцікавився поліцейський.

– А що твій друг тобі не розповідав яка його дружина стерво?

– Та якось до того розмова не доходила? – ухилився від прямої відповіді Тенчук і відразу з задав своє запитання. – А що вони так погано жили?

– Як пес з котом, хоча намагалися приховувати це від сторонніх людей. Зрештою це й не дивно, вона ж селючка і вийшла за нього заміж виключно по розрахунку. Хотіла хорошого, забезпеченого життя та великих грошей. Михайло ж хоч і зростав у сиротинці й весь свій капітал здобув власними руками, в душі був справжнім лордом якому б пасувала вишукана, елегантна леді. То як вони могли спільну мову й порозуміння в цьому нерівному шлюбі? Не даремно ж Шпаченку так подобалася моя компанія. Ми з ним не раз бесідували відверто та щиро на різноманітні теми і чоловік завше крайнє негативно відгукувався про Наталю. Мовляв у відносинах черства та непривітна, а в ліжку холодна й нечуттєва. Навіть якось поскаржився, що вона справжня відьма і приворожила його до себе на першому ж побаченні якимось чар-зіллям. Я у всю цю чортівню не вірю, але Михайло говорив тоді цілком серйозно. Дивно, що тобі всього цього як другові не розказав.

– Та ми бачилися останнім часом не так часто як би хотілося. Востаннє говорили по телефоні, напередодні його загибелі, то Михайло попрохав бути твоїм охоронцем на випадок чого. Може боявся, що то дружина може якось зашкодити тобі?

– А за що мені шкодити? – Ірина знову спокусливо розліглася горілиць. – Що я її такого поганого зробила? Подумаєш кілька разів переспали разом з Михайлом. То треба було самій добре вдовольняти свого мужчину. Хіба я винувата що така приваблива і спокуслива? Мені вона мстити не має за що, а от власного чоловіка могла б прикінчити.