РОЗДІЛ 15. ПОХОРОННИЙ ДЕНЬ

Цієї ночі Наталя багато чого розповіла Василеві про своє минуле життя. Звісно не все, бо існували такі особисті й інтимні речі, про які треба було змовчати. Та сказала вона чимало, щоб полегшити собі душу і хоч трохи скинути те напруження, що сковувало її свідомість вже кілька днів поспіль. Його турботливість і чуйність надихали жінку говорити безупинно довго та спонукало бути максимально відвертою з чоловіком. Зрештою емоційна розрядка, від такої своєрідної сповіді, помножена на добрячу порцію алкоголю, зробили свою справу. Наталя якось незчулася, як скрутившись калачиком заснула біля Василя.

Прокинулася жінка вранці від незвичної активності в її помешканні. Зі сторони кухні чулися якісь приглушений грюкіт, а в повітрі витав аромат смаженої яєчні та шинки. Протерши заспані очі і поправивши розкуйовджене волосся напівсонна Наталя попленталася на звуки і запахи. Як вже здогадувалася жінка на її кухні заправське хазяйнував Василь. Чоловік мов справжній кухар вправно орудував довгою виделкою й розпеченою сковорідкою біля газової плитки. Поряд, на підносі, вже парували три тарелі з гарячим, духмяним сніданком.

Побачене приємно вразило жінку. Відколи вона себе пам’ятала, в її домі ніхто з чоловіків ніколи не пхався до приготування їжі. Батько, притримуючись старих сільських стереотипів, вважав що кухня то не мужицьке діло і місце там виключно для жінок. Покійний чоловік взагалі ніколи не проявляв свого захоплення до домашнього харчування, віддаючи перевагу ресторанним стравам. Про те щоб одягнути фартуха і взяти до рук ополоник чи каструлю навіть мови не було. А тут перед Наталею постало таке дивовижне і небачене раніше видовище.

Відірвавшись на мить від своєї важливої справи Василь приязно всміхнувшись промовив:

– Привіт! Снідати будеш?

– Здраствуй! Та буду.

Їсти жінці не надто й хотілося, але ж не ображати чоловіка своєю відмовою. А він подавши їй таріль зі сніданком винуватим тоном пояснив:

– Вибач що розбудив тебе своєю метушнею так рано. Просто звик вже вставати вдосвіта, а зайнятися тут було нічим, от і вирішив приготувати всім сніданок. На жаль у тебе в холодильнику знайшов тільки яйця і шинка, тож їх і засмажив на скору руку.

– Та нічого що розбудив. Дуже смачно.

Тут Наталя не злукавила ні слова. Вона дійсно не гнівалася за такий ранній підйом, бо сьогоднішній день мав видатися для неї напрочуд напруженим, важливих подій намічалося чимало, вистачило б сил і часу з усіма ними впоратися до вечора. Насправді смачним був і той нехитрий харч яким її пригостив Василь. Чи то тому, що вона вчора ввечері і крихти не кинула до рота, чи передусім через те, що сніданок був власноруч приготовлений саме ним. Та як би там не було, а вона вм’яла апетитні яєчню і шинку за лічені хвилини, навіть не згадавши про дієту.

Попоївши, жінка запропонувала свій план подальших дій:

– Дякую за смачний сніданок. Тепер напевне будемо вирушати в дорогу. Спершу я підвезу вас до клініки. Там все вже домовлено, тож обслідування, аналізи і таке інше, мабуть почнуть робити вже сьогодні. Сама ж маю ще деякі справи, а потім похорон чоловіка. Сподіваюся все це затягнеться не надовго і я ще встигну забрати вас з клініки, до її закриття. Якщо ні, то адресу ви знаєте, доберетеся сюди самі на таксі.

– Може мені прийти на похорон? – запропонував Василь.

– Не треба, – рішуче відповіла Наталя. – Якось сама вже справлюся з усім цим. А ти сьогодні будеш більше потрібен синові. Не хвилюйся за мене, краще потурбуйся за хлопчика. Йому буде непросто звикнути до нової обстановки.

Чоловік не став заперечувати. Вони швидко зібралися й покинули квартиру. В машині їхали мовчки, і тільки біля клініки Василь тихо промовив:

– Тримайся Наталочко.

– Спасибі Васильку, – відповіла жінка, розчулена тим що він за стільки років знову назвав її так пестливо «Наталочко».

Залишившись сама в автомобілі Наталя витягнула мобільний телефон і набравши номер Павліашвілі промовила:

– Доброго ранку, Омаре Рафаїловичу! Передайте, що я згідна на пропозицію відомої вам людини. Готова до серйозної розмови після похорону.

В слухавці якусь хвилину панувала могильна тиша, а потім Павліашвілі коротко відповів:

– Зрозуміло, Наталіє Григорівно. Я передам ваші слова кому потрібно.

Сам похорон тягнувся надзвичайно довго й виснажив жінку неймовірно. Спершу була панахида за померлим в задушливій монастирській капличці, яка здавалося ніколи не закінчиться. Потім відбулося власне саме поховання на цвинтарі, де Наталі від усього того стало так зле, що вона ледь не знепритомніла. Ну а на кінець, бідоласі, довелося приймати силу-силенну жалісливих співчуттів від людей, що прийшли на похорон. Більшість зі сказаних їй слів були настільки нещирими, фальшивими і лицемірними, що жінку аж пересмикувало від почутого. Та дотримуючись правил пристойності вона була змушена зі скорботним виглядом на обличчі і заплаканими очима терпляче вислуховувати тих облудливих фарисеїв, що безсумнівно потайки тішилися її біді і мабуть в глибині душі раділи, з того вона вже стала вдовою в такі молоді роки.

Коли з усім цим нарешті було покінчено, геть розбита емоційно, Наталя відправилася в офіс. Працівникам тут сьогодні зробили траурний вихідний, тому зайвих очей та вух не було, і ніхто не міг знати про важливу зустріч, на якій мала вирішитися подальша доля компанії. Запрошений Станіслав Гнатович з’явився майже вчасно, спізнившись всього на якихось десять хвилин. Високопосадовець міністерства фінансів важко плюхнувся в крісло і запитально глянув на жінку.