РОЗДІЛ 10. ДОРОЖНІ РОЗДУМИ І ВРАЖЕННЯ ВІД СТОЛИЦІ

Такий швидкий виклик в столицю став для Василя повною несподіванкою. Відверто кажучи чоловік спершу не надто йняв віри райдужним обіцянкам Наталі. Десь в глибині душі у нього залишився осадок образи на цю жінку. Тоді, в юності, він не просто кохав її. Парубок буквально марив дівчиною. Думав про неї кожної хвилини. Навіть бачив у своїх солодких сновидіннях ледь не кожної ночі. А вона так підло зрадила всі його мрії і надії, меркантильно промінявши їхні палкі та пристрасні почуття на багатого столичного залицяльника і його лантух з грішми.

Та що вже тепер згадувати про минуле. Жити треба було майбутнім, і Василь відкинувши всі думки про колишні кривди був щиро вдячний Наталі за її безкорисливу допомогу. Почувши звістку про те, що столична клініка готова взятися за лікування хворої дитини чоловік просто очманів від радості. Якось не вкладалося в голову, що ще трішки часу і найголовнішу біду його сім’ї буде подолано, недужого сина вилікують і він зможе бігати й гратися як всі його ровесники. Не вірилося, що їхньому лиху незабаром прийде кінець.

До пізнього вечора Василь збирався в далеку поїздку, за ніч практично ока не зімкнув від хвилювання, а вже на ранок він разом з сином сиділи в великому комфортабельному автобусі, що віз їх до небаченої раніше столиці. В дорозі, заколисаний розміреним похитуванням і монотонним гудінням мотору чоловік незчувся як і задрімав. Снилась йому Наталя, такою якою він запам’ятав її на випускний вечір біля Каплички кохання. Білосніжне мереживне плаття, сяючі від щастя дівочі очі, яскравий місяць над головою, і їхнє шалене танго під акомпанемент легкого літнього вітерцю…

Прокинувся Василь від пекучого сорому в душі. І стидався він власне не самого сну, який врешті-решт був непідвладний його волі. Чоловікові було гидко за себе, бо побачене в короткочасній дрімоті неабияк сподобалося йому. Він отримав щемливе задоволення від спомину про той далекий вечір, і потаємну втіху пригадавши у всіх подробицях солодкий смак її соковитих уст, схвильований трепет довгих вій і збуджене тремтіння розпашілого тіла юної випускниці.

А ще зовсім нещодавно Василь і гадки не мав, що таке взагалі можливе. Колишнє кохання для нього назавше залишилося в тому минулому, яке він старанно намагався забути. Чоловік жив сьогоденням, скучав за коханою дружиною, котра батрачила закордоном, доглядав хворого сина, ходив на низькооплачувану, виснажливу роботу і дбав про невеличке домашнє хазяйство. Та варто було Наталі появитися на обрії, достатньо було кількох невинних зустрічей між ними, вистачило зазирнути їй у вічі і побачити жіночий усміх, як старі почуття і емоції заворушилися в душі і зашкрябали по серці.

Василь, подумки сумно зітхнув, прекрасно усвідомлюючи, що сьогоднішня мандрівка це для нього своєрідна дорога в лігво пекельної спокуси. Навіть якщо Наталя й вестиме себе цнотливо-неторкнутою і не дасть й найменшого натяку на щось недостойне та заборонене, йому буде надзвичайно складно, в її присутності, не згадувати той ураган пристрасті і шаленства, що колись так паморочив їм обом голови. Навіть тепер відголоски тих бурхливих емоцій, ще давали про себе чутися непотрібними споминами.

Проте відмовитися від подорожі в столицю Василь не міг та й не хотів. Щоб там не трапилося, а чоловік ніколи б не впустив і найменшого шансу для порятунку своєї хворої дитини. Звісно він намагатиметься тримати власне чоловіче єство під суворим контролем, та задля одужання сина згорьований батько готовий був на любі жертви. Зрештою, можливо, то тільки у нього ще залишилися такі бентежні спогади, а вона вже давно про все забула. Тай горе зараз у жінки, куди їй думати про щось інше, окрім вбитого чоловіка.

В таких тривожних міркування непомітно злетів день їхньої подорожі. Надвечір, втомлені тривалою поїздкою, вони нарешті опинилися на столичному вокзалі. Не зважаючи на доволі пізній час тут було багатолюдно й гамірно. Не звиклий до такого гармидеру Василь було навіть розгубився, і мабуть би не скоро знайшов вихід, та тут до них підоспіла Наталя. В короткій курточці, чорних джинсах, з волоссям перев’язаним чорною стрічкою жінка вигулькнула з натовпу і швидко наблизилася до них.

– Доброго вечора! – привіталася вона і відразу поцікавилася. – Як добралися?

– Привіт! – відповів чоловік. – Нормально, тільки трохи потомлені.

Наталя розуміючи кивнула і зиркнувши в сторону хворого хлопчика швидко проказала:

– Я зараз піджену свій машину і поїдемо влаштовувати вас на ніч.

За якісь лічені хвилини вони сиділи в затишному салоні темно-вишневого «Kia Picanto», котрий практично відразу ж застряг у дорожньому заторі. Вечірні сутінки вже владно опустилися на місто і все навкруги засяло від різноколірної ілюмінації. Численні рекламні банери, яскраві вітрини магазинів і міріади світлячків-вікон нескінченних висоток створювали незабутні враження. Навіть у дорослого Василя вигляд нічної столиці викликав неабияке захоплення. Його ж маленький син був просто ошелешений величчю грандіозного міста. Хлопчик сидів з роззявленим ротом і не міг відвести очей від барвистого мерехтливого видовища, що повільно пропливало у вікнах їхнього автомобіля, і яке безсумнівно нагадувало малому феєричну казку.

– Куди ми їдемо? – поцікавився Василь коли вони нарешті вибралися заторів.

– До мене додому, – коротко відповіла Наталя.

– А це буде зручно? Ми нікому не будемо заважати?

– Не говори дурниць. Квартира у мене велика, місця вистачить всім. Та й пусто там зараз. Я тепер одна мешканка лиш залишилася.