РОЗДІЛ 8. «БЕЗВІДМОВНА» ПРОПОЗИЦІЯ

Черговий день для Наталі розпочався з чергових клопотів. Традиційно провісником нових турбот став все той же Павліашвілі. Жінка тільки-но прокинулася і ще навіть не встигла зготувати собі ранкової кави, як несподівано тенькнув її мобільний. На дисплеї телефону висвітилася знайома пика виконавчого директора компанії. Приречено зітхнувши вона з невдоволеним виглядом прийняла виклик в передчутті почути ще якусь неприємну новину.

– Алло, доброго ранку Наталіє Григорівно! – почула Наталя в слухавці голос Омара Рафаїловича.

– І вам привіт, – відповіла жінка проганяючи останні залишки сну.

– Маю до вас дві невідкладні справи, – промовив Павліашвілі.

– Слухаю вас, – вона аж напружилася від таких слів.

– Кого будемо звати на відспівування Михайла Степановича і у якому храмі це будемо робити? Тіло сьогодні віддадуть похоронному бюро, а звідтам дзвонили і питали які будуть побажання й розпорядження.

Наталя на якусь хвилину задумалася. Наскільки вона знала її покійний чоловік ніколи не відзначався особливою релігійністю. Та слідуючи новомодними звичаями, багатий бізнесмен робив щедрі пожертвування різним конфесіям, а в одному з монастирів навіть зробив ремонт силою своєї будівельної бригади. Тож в прихильності церковних архіреїв можна було не сумніватися.

– А ви щоб порадили? – вирішила проконсультуватися у всезнаючого Павліашвілі жінка.

– Та є у мене на приміті один архімандрит, якому ми минулого року відбудували капличку в монастирі. Думаю на знак вдячності святий отець не відмовить провести в останню путь свого благодійника.

– Ну то нехай буде так як ви пропонуєте, – не роздумуючи більше погодилася Наталя. – А яка друга справа?

– Наш головний акціонер скликує сьогодні термінові загальні збори акціонерів. Боюся буде там буде підняте про повний аудит фінансового стану компанії.

Оце вже насправді була халепа і халепа грандіозна. Головним акціонером «Fashionable Building Ltd.» був власне тесть Павліашвілі, і у жінки не залишалося жодних сумнівів у тому, що старий гаспид знає у всіх подробицях про фактичне банкрутство фірми. Напевне язикатий зять вже встиг розпатякати дорогому родичу і про чималі борги компанії перед лиховісним кредитором, і про загадкове зникнення всіх коштів з банківських рахунків.

– Коли призначили засідання акціонерів? – приречено поцікавилася Наталя.

– Як тільки ви зможете приїхати в офіс компанії, – відповів Павліашвілі і жінка відчула в його голосі неприховані нотки злорадства.

– Гаразд, буду за півгодини, – коротко кинула Наталя і перервала зв'язок.

За час, що залишився у неї, жінка встигла нашвидкуруч, так-сяк, привести зовнішній вигляд до задовільного стану. Потім переодягнувшись в скромне траурне плаття вона вискочила з квартири і спіймавши таксі вирушила до офісу компанії. Звісно вкластися у такий короткий термін їй не вдалося, столичні вуличні пробки внесли свої корективи, і на корпоративні збори вона появилася з суттєвим запізнення. Хоча одного погляду на все що діялося в офісі враз переконало Наталю, що ніякого засідання акціонерів як такого не було, та напевне й не планувалося. Просто в кабінеті свого покійного чоловіка вона зустріла тестя Павліашвілі, котрий чванькувато розсісвся за столом і спокволу перебирав якісь папери.

Невдоволеного зиркнувши на жінку своїми безбарвними водянистими очима чиновник міністерства фінансів сердито буркнув:

– Явилася? То що будемо тепер робити?

– Ви про що? – несміливо перепитала Наталя.

– Що будемо робити з вашою непутьовою компанією? – люто гаркнув чиновник. – Такий прибутковий бізнес занапастили. А я у неї стільки власних грошей вклав. Недоумки.

– Станіслав Гнатович, – спробував втрутитися в розмову Павліашвілі.

– Помовчи, – роздратовано кинув зятю тесть, а до Наталі єхидно промовив – Як бачу ви тут капітально напартачили. Маю конкретну пропозицію і висловлю її лише раз. Після оголошення заповіту покійного й визнання вас як законної спадкоємиці загиблого чоловіка, ми укладаємо угоду. Ви продаєте мені всі свої акції, а я вже якось буду розгрібати проблеми з боргами компанії. Звісно моя ціна буде невелика, але зате я позбавлю вас нав’язливих кредиторів. І візьміть до уваги, моя пропозиція короткочасна, як не хочете її приймати то я вмиваю руки і ламайте собі голову самі.

– А можна трохи подумати? – несміливо запитала жінка. – Тим паче якось негоже говорити про справи, коли Михайла ще не поховали і його вбивця в розшуку.

– То пусте – насмішкувато кинув Станіслав Гнатович – Похорон, заповіт і вступ у власність займе не так вже й багато часу. Серйозний бізнес не терпить невизначеності і чекати довго не любить. А ти дівонько не комижся, як не хочеш мати справи з серйозними людьми. Роби як кажу, отримаєш кусень свого фінансового пирога й будеш мати спокій від всіляких проблем та клопотів.

– Добре, – стиха промимрила Наталя. – Дайте мені трішки часу і після похорону я все обдумаю і повідомлю вас про своє рішення.

– Домовились, – глузливо глянув на жінку гонористий високопосадовець. – Чекаю на твою скору й позитивну відповідь. Інакше будеш сама розгрібати то лайно, яке накаламутив твій недалекоглядний чоловік. Якщо щось тримай зв'язок через Омара. І моя добра порада, не затягуй зі своїм рішенням. Чим швидше провернемо цю оборудку тим буде краще, в першу чергу, для тебе. Назавше позбудешся непотрібного тобі геморою.