РОЗДІЛ 7. ПОХІД В САЛОН КРАСИ

Повертаючись у своє управління капітан Тенчук ще раз прокрутив у пам’яті всю зустріч зі старшим оперуповноваженим ДБР. Паненка поліцейський достойно оцінив з перших слів. Було відразу видно що це досвідчений сищик, який на розслідуванні кримінальних злочинів, як то кажуть – собаку з’їв. Всі обставини вбивства він розповів чітко й фахово, не пропустивши ні однієї подробиці і судячи з усього не приховавши жодної деталі. Виклав все що знав, хоча цим вочевидь порушив не одну інструкцію свого відомства.

Однак сама кримінальна справа і його роль у цьому розслідувані капітану категорично не подобалася. І причина була зовсім не в тому, що він мусів підкорятися слідчому з ДБР. Між їхніми організаціями спільна співпраця у розкритті злочинів не була чимось надзвичайним та особливим. Непокоїло чоловіка те, що теперішня співпраця мала бути негласною, без офіційного прикриття і на випадок якихось проблем він міг завиграшки стати своєрідним цапом відбувайлом. А при пошуку вбивці такої солідної людини від неприємностей було практично неможливо застрахуватися.

Та накази не обговорюють а виконують, і розпорядження полковника Кривошапка були чіткими та однозначними – у всьому сприяти й підкорятися Паненко. Старший оперуповноважений не гаючи часу дав поліцейському капітану перше завдання. Тенчук мав якнайшвидше вияснити чи насправді Ірина Павліашвілі являлася коханкою вбитого бізнесмена. Зробити це потрібно було не тільки терміново, але максимально делікатно й без найменшого розголосу, бо та Ірина являлася близькою родичкою одного великого цабе з міністерства фінансів. Ну й будь мудрий, як це зробити?

Потрапивши в управління капітан першим ділом навідався до полковника. Кривошапка уважно вислухав звіт підлеглого й підтвердив свій попередній наказ, додавши щоб його постійно тримали в курсі справ. Тут же він підписав заяву Тенчука на відпуску за станом здоров’я даючи йому своєрідний карт-бланш для подальшого розслідування. По дорозі в бухгалтерію капітан заскочив у свій кабінет щоб у нетрях всесвітньої мережі пошукати відомостей про Ірину Павліашвілі. Вже за якісь лічені хвилини поліцейський знав головні етапи з біографії майбутньої «підопічної».

Корінна киянка, в дівоцтві носила прізвище Чепурна, вчилася в університеті Шевченка на фінансово-економічному факультеті. Після закінчення навчання вийшла заміж за свого професора Омара Рафаїловича Павліашвілі. За інтимний зв'язок зі студенткою викладача витурили з університету. Однак гучний скандал вдалося зам’яти, не без допомоги дядечка дівчини, що був високопосадовцем у міністерстві фінансів. Саме за сприяння цього впливового чиновника Павліашвілі, й став фінансовим директором у компанії загиблого Шпаченко. Дітей у сім’ї не було. Сама Ірина була власницею невеликого салону краси в середмісті столиці.

З екрану монітора на капітана дивилася молода і, з біса, симпатична білявка. Великі карі очі, делікатний задиркуватий носик, губки складені «бантиком», рум’яні щічки прикрашені чарівними ямочками. Невисокого зросту, тендітної фігури з доволі звабливими округлостями вона виглядала мов заморська лялька Барбі. Як така приваблива, вродлива жінка могла спокуситися на такого підстаркуватого й непоказного Павліашвілі для Тенчука залишилося поки що нерозгаданою загадкою. Про якийсь меркантильний зиск не було й мови, скромні статки професора університету не йшли ні в які порівняння з багатством заможної родини дівчини, а в щире й полум’яне кохання досвідчений поліцейський категорично відмовлявся вірити.

Тут крилася якась таємниця і щоб хоч трохи наблизитися до її розкриття капітан не придумав нічого кращого, як просто навідатися в салон краси яким керувала Ірина Павліашвілі. Шансів на те, що жінка саме в цей день знаходитиметься на роботі були мізерні, та все ж чоловік вирішив покластися на свою вдачу. До салону краси від його управління було всього кілька кварталів, тож поліцейський нічого не втрачав. За якихось двадцять хвилин він вже знаходився в салоні краси з красномовною назвою «Barbie & Ken» і радо відзначив, що доля сьогодні прихильна до нього. Ірина Павліашвілі була на місці і наживо виглядала ще краще чим на фотографії.

Приязно всміхнувшись Тенчуку жінка солодкоголосо промуркотіла:

– Рада бачити у себе такого представницького мужчину. Чоловіки до нас нечасто заглядають, салон в основному призначений для жінок, однак для вас зробимо все що тільки забажаєте.

Капітан трохи знітився усвідомивши, що не подумав про таку суттєву дрібничку, та відступати вже було пізно. Володимир Ярославович замовив весь комплект послуг з острахом підраховуючи скільки ж це задоволення йому буде коштувати. Всі процедури, хитромудрі назв яких він навіть і не намагався запам’ятати, зайняли весь залишок дня. Деякі були такими, як ото омолоджувальна маска на обличчі, що чоловік згорів би з сорому, якби про них дізнався хтось з його колеги. Ці зубоскали напевне б кепкували і брали його на кпини до самого кінця служби.

Та час і гроші все ж були витрачені недаремно. В легких розмовах і ненав’язливих розпитуваннях Тенчук дізнався чимало цікавої інформації від працівниць салону, що чаклували над його зовнішністю. Виявилося, що Ірина Павліашвілі велике стерво, яку ненавидять всі її працівники. У неї нестерпний характер, бо присікується до найменшої провини й штрафує за найдрібнішу помилку. Одна з манікюрниць, котрій нещодавно зняли майже половину зарплати, навіть в’їдливо відзначила, що дивується як ото у такої відьми окрім законного чоловіка є ще багатий, як вона виразилася «хахаль».

Володимир Ярославович враз нашорошив вуха і задіявши весь свій шарм та чарівність доволі швидко дізнався все що хотів. За словами скривдженої жінки до її начальниці частенько приїздив заможній імпозантний мужчина на дорогому авто. Детальний опис самого чоловіка і його кросовера не залишав сумнівів у тому, що це був застрелений Шпаченко. Інформація про те що загиблий бізнесмен і власниця салону краси коханці підтвердилася на всі сто.