РОЗДІЛ 13. РОЗМОВА БІЛЯ ЦЕРКВИ

Іти цієї неділі в церкву на Святу Літургію Наталя не мала аніякісінького бажання. Головним чином через те, що не хотілося викликати зайвого ажіотажу у прихожан храму своїм несподіваним візитом. Жінка прекрасно знала рідне село, і здогадувалася, що її раптовий приїзд до батьків вже й так викликав чималий шквал різноманітних припущень, здогадок, слухів й напевне навіть пліток. Відволікати вірян від Слова Божого, і давати їм привід для неодмінних подальших обмовок і пересудів своєї «скромної персони» вона зовсім не прагнула.

Однак вже під час сніданку плани у Наталі кардинально помінялися. На це було кілька причин. Перша так це наполегливі настанови матері, яка не втомлювалася нагадувати донці, що варто все ж сходити до храму Божого щоб там помолитися й поставити свічку за здоров’я всіх рідних та близьких. Друге – проявив себе норовливий, відчайдушний характер жінки. Наталя раптом подумала, що не гоже їй ховатися від колишніх односельчан. Від пліткарського ока й так не втечеш, а вона нічого такого недостойного не зробила, щоб чогось соромитися. Та найголовнішим аргументом для жінки стало міркування, що можливо в церкві вона побачить Василя. Тоді після Служби Божої можна б було підійти до чоловіка і побалакати на одну важливу тему.

Літургія в селі напевне ще й тому називається святою, бо на неї до храму збираються як на маленьке свято. Навіть у найскромніші вихідні всі намагаються одягнутися у ошатний вишуканий одяг і зовні мати охайний, заможній і статечний вигляд. Наталя вирішила не дотримуватися цієї неписаної традиції. Накинула на себе простенький плащ, натягнула зручні чобітки, пишне волосся перев’язала чорною стрічкою в тугий хвіст. Нічого екстраординарного і викличного, щоб не виділятися серед інших прихожан.

В церкві жінка з чималим подивом виявила, що даремно так переймалася тим, що привертатиме до себе надмірну увагу. В порівнянні з роками її юності вірян в храм прийшло небагато. Вочевидь безповоротно вже минули ті роки коли на сільській Службі Божій яблуку ніде було впасти від численних прихожан, і для кожної молодої дівчини було за неабияку честь, коли їй доручали тримати хоругву. Тепер на Святу Літургію зібралося не більше двох десятків чоловік, в основному середнього та похилого віку.

Молячись навколішках Наталя краєм оком запримітила, що Василь теж сьогодні присутній на службі. Жінці це видалося хорошою ознакою того, що задумана нею розмова з чоловіком буде вдалою. Вона ще толком не знала, як зробить йому свою пропозицію, але головне було почати, а там воно якось само собою складеться. Зрештою наміри у неї були найблагородніші і навіть самі небеса мали б стати їй на допомозі.

Вийшовши, після закінчення Літургії, з церкви, Наталя залишила сестру з мамою і трохи пришвидшила хід, щоб наздогнати Василя, який прямував трішки попереду. Порівнявшись з чоловіком жінка чемно привіталася з ним і відразу ж взялася за головне:

– Ти чому не розповів мені про не біду у своїй сім’ї?

– Ти про що? – спершу здивувався Василь.

– Не викаблучуйся, – владно перебила його Наталя.

– Тебе це не стосується, – нарешті допетрав про що йде мова чоловік.

– Ще раз повторюю, не викаблучуйся, – сердито гаркнула жінка. – Ти мені не чужий, нас колись багато чого пов’язувало і міг би просто розказати, що сталося.

– А про що тобі було розповідати? – Василь рвучко зупинився на півкроку – Що тебе цікавить в моєму житті? І яке взагалі ти маєш право про щось мене випитувати після того всього що тоді трапилося? З якого дива я маю щось тобі розказувати про свої проблеми?

Вони стояли посеред вулиці і вже привернули до себе увагу прихожан, що поверталися з церкви додому. Та Наталі це тепер було абсолютно байдуже. Наблизившись впритул до чоловіка, вона гнівно поклекотіла:

– Ти можеш думати про мене все що завгодно, і маєш цілковите право вважати мене за найгіршу паскуду й обманщицю в світі. Я знаю що дуже винувата перед тобою і напевне не маю шансу на прощення за свій негідний, зрадливий вчинок. Але це стосується тільки нашого колишнього минулого. Мова зараз не про те що сталося колись між нами, а про твого сина у якого ще все майбутнє попереду. Заради нього міг би хоч трохи вгамувати свою гонористість, і давно вже звернутися до мене за допомогою.

– І чим би ти зарадила моїй біді? – єхидно запитав Василь, хоча голос його почав тремтіти від хвилювання.

– Ще не знаю, – чесно зізналася Наталя. – Але я все таки мешкаю в столиці і там у мене значно більше можливостей чим у тебе тут, в цій сільській глушині. Я знайома з кількома хорошими лікарями, і могла б посприяти тому, щоб твій покалічений син потрапив до них на огляд. У мене є достатньо фінансових можливостей щоб все оплатити. Але найголовніше, зарубай собі це на носі, що я би ніколи не відмовила тобі в посильній допомозі як би ти хоч натякнув про це.

– Мені нічого від тебе не потрібно, – не надто впевнено промимрив чоловік.

Від цих слів жінка ледь не заскреготала зубами від злості, та все ж вгамувавши свої розбурхані емоції спромоглася промовити спокійним тоном:

– А я тобі нічого і не пропоную. Я прагну тільки допомогти одній незнайомій дитині справитися з її недугою.

На щастя в ту мить до них підійшли мама з сестрою і дзвінкий голос Олесі припинив цю непросту розмову:

– Наталко, ти йдеш з нами чи залишаєшся тут?

– Так, Олесю, – відповіла Наталя й відвернулася від Василя. – Я з вами.