РОЗДІЛ 12. НЕПРИЄМНА ЗВІСТКА

Наступним днем була неділя і у них вдома за давньою, непорушною традицією до сніданку подавали вареники зі шкварками. Вставши на світанку, сестри вмовили маму не допомагати їм сьогодні на кухні. Мовляв вони вже достатньо дорослі дівчата, щоб самотужки справитися з таким нескладним завданням і мають достатньо хисту й вміння, щоб приготувати улюблений наїдок для всієї сім’ї. Ненька невдоволено проворкотіла, що вона ще не настільки стара й немічна, щоб не дати собі ради на кухні, однак довго перечити донькам не стала. Згідливо кивнула головою і залишилася в ліжку.

Особливий ентузіазм до ліплення вареників у Наталі й Олесі пояснювався доволі простою причиною – сестри хотіли, як в давні часи, посекретничати одна з одною. Найкращим місцем для того була кухня, бо хто ж наважиться заважати жінкам у їхньому найсвятішому місці. Тут, за стільницею, можна було вдосталь наговоритися, поділитися сокровенними таємницями, порадитися одна з одною, без загрози що все це почують зайві вуха. І хоча рідна мама ні в якому випадку не була для дівчат чужою, обставини вимагали, щоб деякі події останніх днів залишалися невідомими для неї.

Поки Наталя місила тісто, а Олеся товкла картоплю було якось не до важливих розмов. Та як тільки-но жінки зайнялися власне ліпленням вареників менша сестра не стрималася і виплеснула свою цікавість.

– То з якою такою подругою ти вчора так допізна спілкувалася? – змовницьким тоном запитала у Олеся.

Наталя відклала в сторону готовий вареник і вдавано-байдужим голосом відповіла:

– Начеб-то ти не здогадуєшся?

– Невже з ним? – очі в Олесі округлилися. – У вас щось було?

– Не говори дурниць, – промовила Наталя струшуючи руки від борошна. – Просто посиділи в кав’ярні, випили кави, трохи потанцювали. Але в основному розмовляли на всілякі теми.

– І це все? – лукаво зиркнула Олеся в сторону старшої сестри – Невже навіть по дружньому не поцілувалися?

– Сестро, ти нестерпна, – награно-сердито вигукнула Наталя. – Все мусиш знати. Так, поцілувалися. Один раз, на прощання, і поцілунок був виключно дружній.

Олеся на такі пояснення сестри тільки іронічно хмикнула. Було очевидно, що вона їм ніскільки не вірить, однак розпитування на цю тему жінка все ж припинила. Тепер настала черга Наталі проявити свою цікавість. Доліпивши ще одного вареника, вона поспиталася у молодшої сестри:

– А як так сталося що в сім’ї Василя дружина поїхала закордон, на заробітки, а не він? Було б якось логічніше якби чоловік працював на чужині, а жінка залишалася вдома з дітьми. Ти не знаєш в чому тут причина?

Олеся звісно знала про причину, однак з відповіддю чомусь не поспішала. Жінка закинула порцію готових вареників в киплячу воду й тільки тоді промовила:

– А ти що не в курсі?

– Звісно, що ні, – тихо промовила Наталя інтуїтивно передчуваючи, що зараз почує погану звістку.

– Справа в тому, що у Василя велика сімейна проблема. Кілька років тому його старший син впав з дерева, пошкодив хребет і тепер не може ходити. Точного діагнозу травми я не знаю, та люди подейкували, що начебто на подальше лікування потрібні величезні гроші. От жінка й поїхала батракувати заграницю, а Василь залишився дома поратися по господарству, й доглядати за немічною дитиною.

Від почутого Наталя заціпеніла. Враз згадалося помарніле й бліде обличчя Василя, побачене нею вчора. Втома та печаль в очах і сивина у волоссі чоловіка були яскравим свідченням того, як йому нелегко дається його життя. А вона необізнана дурепа хизувалася своєю дорогою машиною, надокучала легковажними танцями, і навіть попхалася з безсоромним поцілунком. Наскільки все це недоречно і цинічно виглядало в його очах, і що лише він тепер думає про неї?

Важко зітхнувши жінка обережно запитала у сестри:

– То кажеш на лікування потрібні великі гроші? А якщо відповідна сума буде зібрана, є шанс на одужання хлопчика?

– Не знаю, – здвигнула плечима Олеся. – Мабуть що є, раз дружина стільки часу сидить на заробітках. Зрештою поспитайся сама у Василя, якщо так цікавить.

– І поспитаюся, при нагоді – коротко кинула Наталя.

На тому їхня довірлива бесіда закінчилася. Ненька не витримавши байдикувати на ліжку все ж заглянула подивитися як її доньки справляються з готуванням сніданку. А жінки, незважаючи на важливу розмову, не лише встигли наліпити цілу гору вареників, вони вже їх і зварили. Залишалося покликати всіх до столу та насолоджуватися гарячою смачною стравою.