РОЗДІЛ 9. ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ

На ранок Наталя прокинулася в піднесеному настрої. Солодкі нічні сновидіння виявилися на диво чудодійним бальзамом для її серця. Вони якимось чином спромоглися розігнати сутінки суму та печалі в душі жінки й запалили там крихітну зірочку оптимізму та радості.

Весело мугикаючи собі під ніс якусь легковажну пісеньку вона нашвидкуруч одяглася, застелила свою постіль і вийшла надвір. А там наче на противагу її сонячному настрою було похмуро та непривітно. Небо вкрили густі ватяно-сірі хмари з яких мжичив дрібний колючий дощик. Поривчастий вітер безжально шарпав гіллям дерев зриваючи з них останні жмути проїждженого іржею листя. Від холодного сирого повітря задерло в горлі.

Поснідавши Наталя несподівано для себе вирішила з’їздити в райцентр. Захотілося побувати в місті де вона теж давно вже не була, походити по крамницях, відвідати якийсь салон краси. Погода навряд чи дозволила б продовжити працювати на полі, робити вдома було нічого, попереду було два святкових вихідних. Спокушена такими міркуваннями жінка не стала відкладати справу в довгий ящик. Вхопивши ключі вона поспішила до своєї машини на ходу кинувши матері, що постарається повернутися до обіду.

Потужний двигун позашляховика вдоволено замуркотів і легко виніс важку машину на сільську вулицю. Заверещали гальма, зашурхотіли колеса, полетіли водопади грязюки і автомобіль наче баский кінь рвонув уперед. Міцно вчепившись в кермо Наталя почала гнала свого залізного коня як і завше насолоджуючись швидкісною їздою. Та варто було жінці вискочити за межі села як її нога інстинктивно натиснула на гальма. На обочині дороги вона помітила Його. 

Василь стояв зсутулившись, в промоклому зеленому дощовикові й очевидно чекав на якийсь попутній транспорт. Почувши виск гальм Наталиного автомобіля підняв голову й здивовано глянув на мабуть небачене досі закордонне чудо техніки. Жінка відчинила дверцята й бадьоро гукнула йому:

– Тебе підвезти? Сідай мерщій!

Не кажучи ні слова чоловік прудко прослизнув в салон джипу поки-що не впізнаючи її. І тільки коли двері були зачинені й автомобіль знову набрав швидкості він кинув погляд на ту, що сиділа за кермом та оторопіло випалив:

– Сили небесні, Наталко, невже це ти? Яким вітром? Звідки тут взялася? Коли приїхала в село?

– Так, я, – всміхнулася Наталя й окинула чоловіка прискіпливим поглядом. Перше, що відзначила жінка у вигляді свого колишнього коханого те, що Василь, за той час, що вони не бачилися, сильно змінився, постарів. Витягнуте обличчя чоловіка було помарнілим й блідим, в кутиках очей тьмяніли іскри втоми та печалі, в волоссі з’явилися численні срібні нитки сивини. На руках були примітні великі чорні мозолі, очевидно прожиті роки далися йому нелегко подумала жінка й продовжила відповідати:

– Я приїхала позавчора, вечором. Захотілося в селі трохи відпочити від міського життя. Потягнуло згадати минуле. Треба дещо переосмислити.

–  Надовго? – запитав Василь і вона відчула як від цього запитання у неї зрадницьке тьохнуло серце.

– Ще не знаю. Напевне на кілька днів. Може навіть на тиждень.

– А зараз куди їдеш?

– В місто. Хочу причепуритися та походити по крамницям.

– Ясно, – кивнув Василь і по деякій паузі несміливо поцікавився. – Сама приїхала, чи з чоловіком? 

– Сама. В чоловіка робота. Ніколи йому.

В машині запанувала тиша. Наталка не наважувалася промовити більше й слова, щоб не видати свого хвилювання. Жінка боялася, що тривалій бесіді не зможе стриматися й наговорить багато чого лишнього. Василь напевне мав якісь свої міркування й заклопотаний ними більше не промовив до неї і слова. Тільки тоді коли вони в’їхали в місто попрохав:

– Зупинись поблизу цього перехрестя.

Коли Василь вже вийшов з автомобіля Наталя поспиталася: 

– Васильку, я в полудень буду повертатися в село, тебе підкинути назад.

– Так, якщо нескладно. Зустрінемося на цьому місці, о дванадцятій, – ледь чутно промовив чоловік й швидко зник за рогом будинку.

Наступні півдня пролетіло для жінки у якісь дивній безтурботній ейфорії. Спершу вона відвідала салон краси де її зробили розкішну зачіску й привабливий макіяж. Потім пройшлася по всіх великих крамницях міста скупляючи величезну кількість всіляких подарунків батькам та сестрі з її чоловіком. А на кінець заглянула в маленьке затишне кафе де вволю насолодилася смаком ароматної кави з медовими еклерами. І весь цей час якийсь незрозумілий щем у серці від якого перехоплювало подих й хотілося співати та танцювати просто посеред вулиці. Думка про те, що через якісь лічені хвилини вона знову зможе побачити Василя, відчути запах та тепло його тіла, ще раз глянути у вічі та почути голос кидало Наталю у солодку лихоманку.

Ледь стримуючи своє нетерпіння жінка приїхала в обумовлений час на домовлене місце. Василь уже терпляче очікував на неї. Швиденько забравшись в автомобіль він закрив дверцята й мовчки став розглядати свої брудні потерті черевики. Вона інтуїтивно відчула, що чоловік не менше неї боїться цієї зустрічі й можливої подальшої розмови між ними. Боїться глянути їй у вічі й сказати щось таке, про що потім сильно пожалкує.

Автомобіль виїхав за місто і тут в Наталю наче якийсь біс вселився. Вона несподівано зважилася на те від чого втікала ось уже стільки років. Навмисне сповільнивши рух позашляховика жінка крадькома глянула на свого супутника і навмисне байдужим голосом поцікавилася: