РОЗДІЛ 2. ЗУСТРІЧ З РІДНИМИ

Пройшовши крізь хвіртку, Наталя була змушена зупинитися бо, почувши її неквапливі кроки, звідкись вискочила кошлата руда дворняжка. Грізно гарчачи маленька собачка вихором закрутився біля жінки, не дозволяючи їй навіть поворушитися. Гучний гавкіт песика миттєво привернув увагу мешканців дому. Протяжно скрипнули двері стайні, і із-за неї почулося сердитий окрик:

– Тузик, негайно припини бешкетувати! На кого ти, негідник, зараз знову так гавкотиш?

Двері повністю відчинилися і на порозі стайні з’явилася невисока худорлява жінка. Вже не першій молодості вона виглядала ще досить-таки привабливо. Характерні| смугляві риси обличчя і все ще темне, немовби смола волосся в поєднанні з пронизливо-карими очима і густими чорними віями робило її чимось схожої на циганку-ворожку. Довга пістрява спідниця, яскраво-рожева кофтина і лляна барвиста хустка, зав’язана під підборіддям, тільки підсилювало це враження.

Піднявши очі і побачивши Наталю, жінка вражено здригнулася і здивовано вигукнула:

– Наталко! Доню рідна! Невже це ти? Якими вітрами тут? Щось трапилося?

– Так мамцю, це я, – просто відповіла Наталя і кинулася обіймати рідну матір. Пригорнувшись до неї і ніжно цілуючи в зморщену щічку неньки, швидко прошепотіла:

– Все нормально, мамо. Не хвилюйся. Просто скучила я за тобою останнім часом неймовірно. Так захотілося зустрітися і побачитися, що кинула всі справи і примчала сюди.             

На шум вітання з будинку вийшли молодша сестра Наталі – Олеся разом з незнайомим молодим чоловіком. Побачивши сестру, Олеся також здивовано зойкнула і кинулася в її обійми зі словами:

– Привіт сестричко! Ти не уявляєш, як я рада тебе бачити. Сама приїхала, чи з чоловіком? Надовго?

Та враз отямившись, обернулася у бік чоловіка, який мовчки стояв неподалік  і відрекомендувала їх одне одному:

– Познайомтеся це мій чоловік Андрійко, а це моя старша сестра Наталка.

Привітно посміхнувшись, Андрійко, легко потиснув руку Наталі і весело сказав:

 – Дуже приємно. Мені Олеся багато про тебе розповідала.

Голос у нього звучав трішки хриплувато| і глухо, але все інше було у повному порядку. Щиросердне молоде обличчя, щедро засіяне дрібними веснянками. М’язиста широкоплеча фігура. Упевнений погляд в яскраво-сірих очах. Що ще потрібне для простої сільської жінки? Звичайна турбота, домашній затишок, дещиця чоловічої ласки, душевної щирості і пристрасної любові. А ще віра у те, що тебе ніколи підступно не обдурять і підло не зрадять. Не зроблять боляче і не змусять страждати. Все те чого так зараз бракувало Наталі.

Гіркий клубок знову підступив до горла жінки і лише завдяки пропозиції матері, яка покликала всіх в хатину, їй вдалося приховати від рідних сльози на своїх очах. Швидко вмиваючись підбадьорливою холодною водою, з криниці, Наталя привела себе в порядок і вже, як ні в чому не бувало почала щедро роздавати численні подарунки передбачливо придбані в місті. Мама отримала в подарунок теплі зимові чобітки, сестра – красиве модне плаття, а чоловіки – широко розрекламовані набори для гоління. Здається дрібничка, але з якою вдячністю засяяли очі рідних.

А після була спільна вечеря. На кухні за столом зібралося всі найближчі для Наталі люди; її батьки і сестра з чоловіком. Батько з нагоди приїзду дочки налив собі і зятю по чарці горілки. Випив залпом, задоволено крякнув і прямо спитав:

– Що ж ти доню так довго не навідувалася додому? Забула, напевно, про нас? Як виїхала після весілля з чоловіком так більше і не з’являлася.

– Часу не було, тату|, – винувато опустивши погляд, відповіла Наталя. –  Різних справ нахлинуло безліч. Все ніяк не знаходила можливості приїхати до вас в гості.

– А Михась твій де? – не вгамовувався батько.

– Зайнятий він, – вимушено збрехала вона. – На фірмі з’явилися якісь чергові неприємності|. Як тільки все влаштується теж обов’язково приїде сюди.

– Старий, чого це ти до дитини причепився з тими розпитуваннями, – втрутилася в розмову мати. – Бачиш, вона втомилася з дороги і напевне що зголодніла. Дай хоч трохи відпочити і попоїсти.

Батько налив ще по гранчаку| і проголосив тост:

– Тоді вип’ємо за те, щоб у нього завжди все було добре.

– А хто він? – стиха поцікавився Андрій. – Бачу машина у тебе доволі «крута».

– Мій Михайло власних і керівник великої будівельної компанії, яка займається спорудженням різних будинків аж в самій столиці.

Гордо відповіла Наталя і відразу ж присоромилася за свою нескромність. Вийшло, так, немовби вона хвалиться своїм заможнім статусом і зневажливо відноситися до них – простим селян. І щоб якось вийти з ніякового становища жінка швидко продовжила:

– Взагалі-то, якщо говорити відверто, не така та фірма вже і велика, але бізнес є бізнес. Завжди знайдеться купа різних проблем і клопотів. То конкуренти вставляють палиці в колеса, то всілякі контролюючі органи «дістають», то ще щось трапляється неприємне. Один головний біль. Часу не вистачає ні на що.

– А ти чим тепер займаєшся, донечко? – запитала матір.

– Я фінансовий директор на фірмі чоловіка .

– Ого! – вирвалося у Олесі.