ЧАСТИНА ПЕРША. ПОВЕРНЕННЯ В МИНУЛЕ Розділ 1. УТЕЧА В РІДНЕ СЕЛО

Наталя дуже любить подорожувати. Для неї дорога завжди є чимось більшим, ніж звичайний відрізок шляху між пунктом А і пунктом Б, який треба просто подолати. Кожна поїздка – немов маленьке життя. Ніколи точно не знаєш, який особливий сюрприз може тебе чекати за черговим поворотом. Не відаєш, чим здатен закінчитися, здавалося б, звичайний на перший погляд маршрут. Навіть і не здогадуєшся, яку ще несподіванку ось-ось зустрінеш попереду.

Ця хвилююча невідомість завжди примушувала її міцно чіплятися в кермо машини і нетерпляче, навіть збуджено, натискати на педаль «газу». Зливатися воєдино з автомобілем і мчати все далі і далі назустріч своїй незвіданій долі. Летіти на великій швидкості, відчуваючи себе при цьому повністю незалежною та абсолютно вільною, і насолоджуватися й шаленіти від цього фантастично-казкового відчуття.

На жаль, сьогодні жінці не до такого задоволення. Наталя скажено мчить по автотрасі, наче прагне втекти від тих неприємностей і бід, які несподівано звалилися на її голову останнім часом. Вона їде, вичікуючи попереду не нові цікаві пригоди і приємні несподіванки, а добрі старі спогади минулого. Жінка повертаюся туди, де її душа, можливо, знайде хоч трішки спокою і врівноваженості. Туди де вона колись була такою безтурботною, життєрадісною і без перебільшення – щасливою.

А за вікном сріблястого «Land Cruiser» жінки стрімко проносяться, вражаючі пейзажі ранньої осені. Яскраво-мідні кольори, ще не повністю опалого листя, рясно прикрашають придорожні дерева. На пологих пагорбах золотистими перлинами розкидані багаточисельні скирти соломи. То тут і там на асфальті виблискують великі калюжі залишені нещодавнім дощем. Не дивлячись на наявність на небі декількох брудно-сірих хмаринок сонечко продовжує світити так само весело й пустотливо, як і влітку. Воно немовби підбадьорює жінку словами: «Все буде добре. Не хвилюйся надто сильно. Проблеми якось минуться і твоє життя все-таки прийде до ладу».

Але такі втішання на жаль зараз мало заспокоюють Наталю. Вона все ще в шоці від нещодавно пережитого. Не дивлячись на те, що спливло вже майже тиждень жінка так і не змогла отямитися від неочікуваного удару лиходійки-долі. І щоб хоч якось позбутися неприємних спогадів вона жене і жене дальше свого залізного мустанга, прагнучи за допомогою запаморочливої швидкості взяти хоч трішки під контроль свої розбурхані емоції.

Залишаючи за собою водоспади грязюки, автомобіль упевнено поглинає кілометри шляху, а свідомість| Наталії при цьому, ніби зламаний відеомагнітофон, увесь час повертається до однієї і тієї ж миті, коли вона перестала бути щасливою. І немовби в якомусь страшному сні пам’ять знову і знову малює знайомий образ рідної спальні, велике ліжко посеред кімнати, а на ній переплетіння двох голих спітнілих тіл. Її чоловіка Михайла і найближчої подруги Ірини.

Насилу, відігнавши нав’язливі видіння, жінка нарешті помічає, що закінчення її поїздки вже не за горами. Ось справа появилися знайомі контури великого поля суцільно покритого буряковим бадиллям. Ліворуч розкинулося таке знайоме сільське пасовище. Скидаючи швидкість, Наталя намагається здалека впізнати хоч когось із пастухів, що старанно наглядають за невеличким стадом корів. Після пасовища розпочинається крутий підйом, в’їхавши на який вона бачить неподалік маленьке, потопаюче в багряних тонах прийдешнього вечора село. Місце, де вона народилася, зростала і де вже не була стільки років часу.

Поволі спускаючись з пагорба, жінка із здивуванням відзначає, що за час її відсутності тут практично нічого не змінилося. Все, так само як і було в дні її незабутньої славної юності. Ось крутий поворот і стрункі тополі при в’їзді в село, численні вибоїни на звивистій сільській дорозі і строкаті дерев’яні огорожі по обох її сторонах. А за огорожами туляться звичайні сільські помешкання близьких і дальніх родичів Наталки, її старих друзів і просто сільських знайомих. Он зліва промайнула хата дядька Миколи, у якого росли такі смачнючі сливи. А збоку, неподалік, розкинулося обійстя тітки Орисі, що завше полюбляла хизуватися найбільшими полуницями на селі.   

Як вони тепер всі зустрінуть жінку після стількох років відсутності? Як приймуть свою дочку, що так довго блукала по чужині, старі батьки? Що скажуть сусіди про таку її раптовому появу вдома? Напевно, всяких здогадів, пересудів і пліток завтра в селі про неї буде більш чим достатньо. Але особливо перейматися цими думками, у Наталі вже немає часу. Автомобіль легко підкочує до будинку, де вона народилася й прожила все своє дитинство й значну частину юності. М’яко зупиняється біля невисоких зелених воріт, за якими видніється невелика цегляна хата під темно-червоною черепицею, стара дерев’яна стодола, маленький фруктовий сад і дитяча гойдалка посеред дерев.  

Вийшовши з машини, жінка вражена дивовижною тишею, яка миттєво приголомшує її. Після  стількох років прожитих в галасливому багатолюдному місті монотонний спокій села видається їй чимось фантастичним, нереальним, казковим. З якимсь трепетним задоволенням Наталя глибоко вдихає ледь помітний терпкий запах сухої соломи і пожухлого листя. Насолоджується солодким ароматом зрілих яблук і груш. П’яніє від кришталево-чистого прохолодного повітря.