Глава 1. "Ну і на що ти підписав мене, Олеже ?!"

***

  Тонкий графіт олівця вимальовував тендітні лінії на товстому шарі папіру. Шурхотіння заспокоювало і надавало впевненості рукам малювати далі. На фоні лунали голоси чужих мені людей, що час від часу збивали мене з ідеї і фігури, що остані тижні застрягла в моїй голові. Чорну шкіряну куртку я малюю вже другу годину. Ніяк не вимальовується той клятий блік збоку.

  А очі ... навіть на малюнку вони змушують мене тонути в них. Блакить великих, яскравих очей щоразу затмарює мій мозок. Через ці очі я вже другу ніч не сплю. Через ці очі я не можу хоч трохи зайняти голову навчанням. Хоча, я б не сказав, що раніше цікавився навчанням. Та й на носі іспити і повністю закинути навчання, як я робив раніше не вийде.

- ... і от за такою формулою вирішуються п'ятдесят відсотків рівнянь. Запам'ятайте її, будь ласка, і впишіть її в записник ...

  Я на хвилину відволікся від її очей, та коли почув цей монотонний томний бубніж впився знову в цю казкову блакить ...

- Хе-ей, друже! - Та на довго мені не дали зосередитись на очах казкової феї. - Ти взагалі не паришся на рахунок матеріалу? А як же вступ? Хто там планував вступати в економічний? Тобі знадобиться математика, а окрім Олени Миколаївни вчителів з цього предмету в нашій "супер-школі" нема.

-Та йди ти! Дістав. Яке мені діло до того про що Олень каже на уроці? 

  Друг швидко замовчав, чим змусив мене насупити брови. Чого він хоче?

  В цей самий момент альбом з моїм натхненням витягують прямо з-під мого носу.

-Що? З якого ще ... !? - Встиг вигукнути я, коли підняв голову уверх. Наді мною нависла похмура постать вчителя математики - Олени Миколаївни - вона ж Олень, вона ж диявол науки.

  І ні, так ми її назвали не просто від злості. Як відомо, що у оленів, що у демонів є роги. І у Оленки вони є. Роги з волосся. Справа в тому, що у неї коротке волосся вишневого кольору, що легко в'ється ледве не в кола на голові, а з боків найвиразніші "В'юни".

-Ой-вей! То наша залізна людина вміє малювати дівчат з журналу? Віславушко Антон, от як ти до іспиту з мого предмету готуєшся? - Вчитель розвенув до мене альбом, на аркуші з моєю феєю, але так, щоб ненароком це побачили усі.

-Ва-ау! А насправді це дуже гарно! - Вигукнула моя однокласниця Олєся. - Як я заздрю цій дівчинці. Сам Віславушко її намалював.

  Так, для Олєсі я став першим коханням з п'ятого класу, та скільки вона не намагалась, немає у мене почуттів до неї. Як і до будь-кого.

-Так, можливо карлякаєш ти і не погано, та цим, - жінка повертіла перед моїм обличчям малюнком дівчини, над яким я працюю вже другий день, - на життя ти ані копійки не заробиш.

-Що, правда? - Не витримавши тієї дурні, що тільки-но виплюнула жінка, що стояла наді мною. - То ви судите по собі? Самі нічого не досягли в житті, то тепер вирішили на нас вплинути? Що, хочете щоб усі ми пішли по вашим ступам? Стати шкільними роботами? Дивна у вас система: школа-бакалавр-магістр-завод. - Я відкинувся на спинку стула і закинув руку на полку шафи позаду мене. - Ви з нас тупих роботів зробити хочете?

-В цьому винна не я! Це система освіти ... !

-Можливо і так, але чи слідувати цій системі - це виключно ваше рішення. Тому не перекладайте провину на інших!

  Я різко встав, забрав рюкзак і альбом з рук Оленя і швидкою ходою прямую до виходу з цього хаосу. Друг слідком, швидко збирає речі і біжить за мною. Вийшовши на вулицю і вдихнувши нарешті свіже повітря, я трохи заспокоївся. Ненавиджу викривлену думку старшого покоління. Вони нічого не розуміють в цій темі і навіть не намагалися щось зрозуміти! То чого лізуть?!

-Оце ти дав, друже! - Зі страшною віддишкою говорив до мене Олег. - Вона тобі це ой як не скоро пробачить! От побачиш.

-Та плювати я хотів! Якщо не вміє відстояти свої слова перед клятим підлітком, то зрозуміло, чому досі працює вчителем, а не заробляє мільйони десь на Мальдівах. Дратує!

-Слухай, Тоха, у тебе ж вільне літо цьогоріч? - Спитав друг, дивлячись собі в телефон.

-Ну так, поки планів нема, а що?

-О-от! І правильно! Я нам тут роботу знайшов, ну як Я знайшов ... мене знайшли.

-Що це за робота така, що сама написує людям, шукаючи робітників? Чи не шахраї тобі трапились? Ти дивись Олеже, я в твоєму казино не буду брати участь! - Помахавши пальцем в сторону друга відповів я. - Я досі пам'ятаю, як ти так свою тисячу баксів програв, а потім жалівся мені увесь тиждень, що ,,це був весь мій заробіток за літо, як же так!".

-Ой, та ну тебе! Вмієш же згадати. Тільки про погане і пам'ятаєш, а як щось хороше згадати, так ні, в тебе і язик мабуть не повернеться. Ну то що, ти за? - Друг протягнув мені руку для згоди.

-Ой, - я протягнув руку у відповідь, - молись, щоб це був не шахрай і нас не закинули у в'язницю через тебе!

-Радий мати з тобою справу. - Із задоволеною посмішкою відповів друг і пожав мені руку, неначе ми на якомусь зібранні мільйонерів. - Сподіваюсь на подальшу співпрацю! - З занадто серйозним обличчям і тоном продовжував друг.

  Я повторив його вираз обличчя і знову пожав руку. Ми дивились один одному в очі насупивши брови, та ... не на довго нас вистачило. Вже в наступну хвилину нас прорвало на шалений сміх, що було чутно мабуть квартали за три. Олег від сміху аж тримався за живіт.

-Ну все, дурню, - сміючись казав я і почав йти в сторону дому, - як будеш вдома напишеш подробиці роботи і коли починаємо. І не забудь, я тебе прошу!

***

—Ти серйозно?! Виїзд вже завтра зранку?! Ти ще за годину до від'їзду б повідомив!

—Та не нервуй ти! Нічого складного у роботі вожатим нема. Тим патче, ти можеш там познайомитися з крутими дівчатами, а не тусуватись з тією намальованою:)

  Олег завжди використовував ті дурнуваті смайлики, що, мабуть, були популярними років так десять тому, але ж йому цього не довести!