14 Розділ. Закінчення історії.

- Так розумію, тому не змушую тебе передумати. Дякую, що ми хоча б залишимося друзями! - сказав мені Джордж і посміхнувся.
-Звичайно! - відповіла я і посміхнулася йому у відповідь.
Ми погуляли ще 2 години і потім я пішла додому.
Прийшовши я не помітила вдома мами.
-Мамо... мам..
Я налякалась, адже мама нікуди не могла піти не попередивши мене.
Я обійшла весь дім та двір, але мами ніде не було. Я спробувала набрати телефон мами, але він не відповідав. Потім я почала хвилюватись, адже це вже не жарт, не було такого дня, коли мама не взяла з собою телефон чи не почула дзвінка.
І тут, як на зло я розізлилася і пішов дощ.
Потім до мене на телефон прийшло повідомлення.
Це був незнайомий номер:
-Хочеш побачити свою матір, приходь на обрив « Дракона ».
Я не встигла навіть нічого відписати, як тут мене заблокували.
Хто це і що можна робити на обриві « Дракона » з моєю мамою. Це був великий обрив, який знаходився недалеко від нашого міста.
На всякий випадок я подзвонила батькові, Джорджу, Роуз та Софі.
Вони написали, що поїдуть туди, а я викликала таксі, яке приїхало через півгодини. Ще півгодини ми їхали туди.
І ось ми приїхали. На пагорбі біля обриву стояла людина в чорній накидці. Лиця я не бачила. Поки їхали мої друзі я не підходивши до нього вирішила запитати:
-Де моя мама?
Він мовчав і був повернутим до мене спиною.
-Де моя матір?!
-Не хвилюйся вона зараз приїде!
-Що? Не розумію, вона ж мала бути тут.
-А ти справді наївна, вона приїде тебе рятувати!
-Не розумію, що тобі потрібно від мене?
-Твоя сила керувати погодою!
-Що? Що це за брехня, моя сила зцілювати людей!
-Так, і керувати погодою!
-Неможливо!
-Подивись на погоду та на свій настрій!
І так справді я була зла і йшов дощ та були чорні хмари.
Невже це правда? В моїй голові крутилося багато думок, але саме головне це хто ця людина?
-Хто ти?
-Яка різниця?
-Скажи, я ж не бачу тебе!
-Тобі не потрібно мене бачити, тобі лише потрібно знати, що ти скоро втратиш свою силу.
-Що? Невже я можу просто так віддати тобі її?
-Ні, щоб забрати силу у Місячної принцеси потрібно її вбити!
-Щ... що? Ти що заради якоїсь сили вб'єш людину? Навіщо тобі це?
-Як це заради якоїсь сили? Це наймогутніший дар, який коли не будь дарили Місячній принцесі! Тай керувати погодою це теж можуть!
- Але ж я скоро відправлюсь додому на Місяць і це й дар не буде існувати на землі! 
-Що? Не говори дурниць!
-Це правда! 
-Най буде, але я зараз ж то отримаю цей дар.
-Можливо просто забудь це все! 
-О ні. Цей дар це рідкість, тому він мені потрібен!
-Як тебе звуть? 
-Джим.
-А мене Моллі. Приємно познайомитись.
-Мг, взаємно.
-Ну що ж Моллі, а зараз якщо не хочеш щоб постраждав ще хтось, ти йдеш на кінець обриву. Якщо ж ні, то я все рівно заберу цей дар у тебе.
-Джим, навіщо це тобі, це ж просто дар, яким я навіть не користуюся! - говорила я і йшла в бік прірви.
І тут я згадала сон, де я падаю у прірву.
-Не може бути... - сказала я собі тихим голосом.
-Що ти казала?
-Запитувала навіщо це тобі!
Тут приїхали батьки та друзі, які не розуміли, що відбувається.
-Місяць допоможи мені, що робити підкажи, - говорила я собі тихим голосом.
І тут до мене говорить голос Місяця, який на диво чула лише я:
-Скористайся своїм даром, просто змінюй свої емоції і саме головне контролюй свої думки!
-А чому саме думки?
-Тому, що якщо ти зараз в себе в голові скажеш ураган, то може так і статися, і постраждають всі!
І тут я зрозуміла, що робити і викликала бурю своїми емоціями. 
Джим це побачив, налякався і почав йти до мене. Я налякалась, що він хоче скинути мене в прірву, адже мій сон про це говорить. Я постаралася навести ураган на нього.
Я пробувала перестати за це думати, адже згадала слова Місяця. 
-Ні... ні, Моллі, що ти робиш? - крикнула мені мама.
І тут я різко перестала думати за все і в цей момент до мене підійшов Джим. Ще хвилина і я... падаю у прірву... все як у моєму сні...
Я падала і чула, як мама кричала ні, Моллі, ні...
Потім я вже не чула нічого і нікого. 
В цей момент коли я впала Місяць наблизився до землі, щоб мене врятувати.
Мама плакала, адже вона була розгублена і думала, що це все.
Місяць підняв мене з прірви, я була непритомна, потім все навкруги осяяло світло, в цей момент мене оживив Місяць.
Я лежала на землі, коли я розплющила очі то зрозуміла, що я жива. Поки мене оживляв Місяць, Джима затримала поліція. 
А до мене підбігли всі, коли побачили, що я отямилася. Я була рада всіх бачити, подякувавши Місяць, я розуміла, що мені пора, але Місяць сказав: 
-Ти можеш не повертатися, тут твоя родина, твої друзі. Це можеш вважати моїм подарунком!
Я подякувала Місяцеві і ми всі поїхали додому.
З того випадку пройшов рік. Я вже спокійно жила. Мої дари не пропали, я навіть користувалася ними. Ми всі так і дружили, але Джордж почав зустрічатися з Роуз, якій він так подобався, а я скоро їду в інше місто тому, що в тата змінилась робота.
Але це ж ще не кінець...