11 Розділ. Підготовка до новорічних свят.

Від того дня минуло 3 тижні, було вже 17 грудня. Зима. Все навколо замело снігом. Коли йду до школи, то милуюся видами навколо. Все таке білосніжне, словами не описати. 

І ось ранок, мій звичайний ранок.
Виходячи в школу снігу мені було по коліна. Яка ж це чудова зима.
В навушниках грає вже новорічна музика, а біля школи
мене вже чекали Джордж, Роуз та Софі. А так забула сказати, ми подружилися з Софі. І вона справді змінилася. Життя стало прекрасним.
- Привіт! Ми вже тебе зачекалися! - сказала мені Софі, яка вже була вся в снігу.
- Привіт, та я бачу, що ви вже бурульками стали поки мене чекали! - і тут ми всі засміялися.
Сніг не переставав йти.
Ми зайшли до школи. Перший урок у нас мала бути історія. 
Ми зайшли в кабінет та сіли на свої місця, я з Роуз, а Софі з Джорджем. 
Нам було весело в чотирьох сидіти на уроках.
Ось пройшов ще один навчальний день і ми пішли гуляти.
Ми веселились, говори, грали в сніжки, обсипали один одного снігом, навіть примудрилися кинути Джорджа в сніг, а потім тікали від нього, адже він хотів мститись. Ох ця зима прекрасна. Ці три тижні мого життя чудові.
Після цього ми пішли в кафе, яке до речі відкрилося неподалік мого дому.
Кафе було дуже естетичне, особливо зимою, адже там всюди висіли гірлянди та стояла ялинка на якій горіли вогники. Я не могла надивитися на ту красу. 
Ми зайшли та замовили собі теплий чай, адже надворі було дуже холодно і до речі досить швидко почало темніти.
До речі, щодо того, що я Місячна принцеса я не забувала, я допомогла вже дуже багатьом людям. А батьки мене лиш підтримували. І друзі теж. 
Ось ми вже сиділи, поговорили і я дещо згадала:
- Друзі, сподіваюсь ви пам'ятаєте про нашу з вами традицію?
- А про яку саме? - запитала в мене Софі.
- Про Таємного Санту! 
- А так справді, я й забула! - сказала мені Роуз.
- А я вже приготував подарунки вам усім! - сказав Джордж.
- Ого, я теж! - відповіла йому я.
- А я піду завтра по подарунки! - сказала Софі.
- Я з тобою! - додала Роуз.
- Добре.
На цьому ми розійшлись додому. 
Я йшла, а сніжинки падали на мене. Коли я прийшла додому, то була схожа на сніговика.
Мама з татом сміялись.
- Це не смішно! 
- Тепер нам не потрібно робити сніговика, бо він перед нами стоїть! - сказала мама і вони з татом засміялися.
Я засміялася з ними.
В нас з батьками були традиції, ми кожного року робили всі в трьох сніговика та прикрашали ялинку разом, а на новий рік ми обмінювалися подарунками.
- Ви ж не забули, що нам вже потрібно прикрашати ялинку? 
- Ні не забули, я завтра маю їхати вибирати ялинку якраз!
- Живу?
- Ні, ти ж пам'ятаєш, що було того року? - і тут ми засміялися.
Просто того року ми взяли живу ялинку, а вона дуже швидко обсипалась і мама була на нас зла, адже це ми з татом таку захотіли.
- Пам'ятаю! - сказала я і ми всі засміялися.
- Хочеш зі мною? - запитав у мене тато.
- А я маю купляти гірлянду та прикраси на ялинку? Може зі мною краще підеш? - запитала в мене мама.
- Ой навіть не знаю!
- Завтра субота. Хороший день, щоб не спати! - сказав тато і ми знову засміялися.
- Ну може краще з мамою піду! - сказала я і тато був не задоволений моєю відповіддю.
- Я так і знала! - сказала мама і посміхнулася.
Мій вечір пройшов, як зазвичай.
На ранок я встала та одягнулася. Одягалася я вже у все тепле. Худі, джинси, шапку, хомут, куртка та теплі черевики.
Потім я поїла та ми з мамою пішли обирати прикраси на ялинку та в мою кімнату.
Йшли ми пішки, бо тато поїхав за ялинкою, тому йому потрібна машина. Але я тільки за зимою ходити пішки. Ми йшли та розмовляли з мамою про все на світі.
Ось ми вже за пів години дійшли до магазину. Ми вибрали дуже красиву гірлянду на ялинку та в дім.
В мою кімнату ми вибрали трішки іншу.
Потім мама пішла в один відділ подарунків, а я в другий. Я мамі і татові вибирала подарунки, а мама мені і татові. 
І ос ья вже стою на касі разом з мамою. Ми все купили та вирішили посидіти в тому самому кафе, що я сиділа вчора.
- Вав тут так красиво! - сказала мені мама.
- Таак! - відповіла я їй.
Ми сіли, я замовила собі капу чино, а мама чай та імбирне печиво.
- О, точно в мене ж традиція, пекти імбирне печиво перед Новим роком. Як я могла про це забути! - різко викрикнула я.
- Не знаю, але ти згадала, це саме головне! - ми засміялися з мамою.
Нам принесли наше замовлення. Ми поїли та посидівши ще трохи, рушили додому.
Я не знала чому, але я так любила саме цю зиму. Це прекрасна зима, адже в мене було більше друзів, я допомагала людям та просто все було чудовим.
Прийшовши додому ми помітили те, що тато вже поставив ялинку. Вона була штучною, але високою та гарною.
- Вав! - сказали ми з мамою в один голос.