9 Розділ. Чи давати шанс Роуз?

Під кінець 7 уроку нас відпустили раніше і до мене підійшов Самуель.
- Привіт красуня! - сказав він до мене і я впала в шок, сказати те, що він мені, як і всім подобався я сказати не можу, але чому красуня?
- Привіт! 
- Що ти робиш сьогодні? Можливо ти не проти прогулятися?
- Вибач, але сьогодні я зайнята.
- Йдеш рятувати людей?
- Так, а що це заборонено?
- Ні, чому ж?!
- Ну тоді, що таке?
- Та просто запитав!
- Просто не питають!
- Чому ти така зла, я ж просто запитав?
- Чому я маю відповідати на такі питання, так я маю йти рятувати людей, що з того?
- Та нічого.
- От і чудово! Біжи там тебе вже зачекалися! - сказала я і обійшла його стороною.
Не люблю розмовляти з такими людьми. Я й справді була зайнята, мені потрібно було допомогти мамі, тому сьогодні не маю часу нінащо. Коли я прийшла додому, то на столі лежав обід та записка від мами. 
« Доню, плани помінялися, тому ти сьогодні вільна. Не забудь пообідати! Смачного! »
Чудово, а могла й справді погуляти трішки, але ще нічого не втрачено. Я почала писати Джорджу.
- Привіт! Як щодо того, щоб прогулятися?
- Привіт! Вибач не маю як, адже я з Мілою в лікарні, їй вже краще уявляєш!
- Рада це чути) 
- Ти ж не ображаєшся? 
- Все нормально, передавай привіт Мілі.
- Добре передам.
- Добре мені треба йти, потім напишу.
- Ок)
На цьому і завершилася наша переписка, після неї я захотіла погуляти сама.
Я вирішила прогулятися не далеко від дому, адже погода була такою собі.
Я гуляла 2 години думала про все те, що сталося зі мною за цей тиждень та, як змінилося моє життя.
Потім прийшовши додому помітила, що мама і тато теж були вже вдома, ми сіли вечеряти та знову говорили про все та обговорювали все, що сталося за день. Це був найкращий вечір в моєму житті номер 2.
Після цього всього минув тиждень. 
В школі вже всі звиклись до того, що я Місес, дехто вже й забув, а дехто просив допомоги. Тим хто просив допомоги звичайно ж допомагала.
З батьками ми навіть більше зблизились. Я раділа кожному моменту свого життя. Новина про те, що я Місес справді змінила мене і в кращу сторону.
З Джорджем ми спілкувалися та гуляли, а з Роуз я за ці дні так і не говорила. Мені не хотілося з нею спілкуватися, особливо за те, що вона розказала всім хто я є.
Мілу вже виписали з лікарні і тепер ми гуляємо в трьох.
А щодо того, що Джордж закоханий в мене, ми за це старалися не говорити тому, що це дійсно було не взаємно. Я любила його тільки, як друга і не більше. Але попри це все залишалися друзями, адже вони з Мілою єдині хто не кинув мене, після тих сварок.
Минали дні. Ось минув ще один тиждень.
Я встала сьогодні раніше, адже хотіла не спішити до школи.
Я прокинулася, вмилась, почистила зуби та одяглась. На голові знову зробила якийсь хвіст та пішла на кухню снідати.
Прийшовши мене чекали знову мої улюблені млинці.
Мами не було вдома тому, що вона раніше пішла на роботу сьогодні, тато теж.
Я поснідавши, склала рюкзак та пішла до школи. 
Погода сьогодні була вітряна.
Сьогодні було вже 15 листопада, так швидко летить час, аж не віриться в те, що вже через 2 тижні в мене буде день народження. Не можу вже дочекатися, мені вже буде 15.
Прийшовши до школи я сиділа з Джорджем, по скільку Софі сиділа з Самуелем, а так точно забула сказати вони тепер друзі і Роуз разом з ними.
Після перших двох уроків до мене підійшла Роуз, що було дуже неочікувано:
- Привіт!
- Привіт!
- Я хотіла вибачитися перед тобою! Мені не зручно, що так тоді вийшло, минуло вже 3 тижні, але я сумую за нашою дружбою! Якщо можеш вибач мене!
- Роуз, я...
- Я знаю, що ти скажеш, що ти подумаєш, але я справді не хотіла, щоб так вийшло!
- А як же Софі? Ви ж друзі?
- Я просто спілкувалася з нею, а коли вона подружилася з Самуелем, то мене вже й забула.
- І ти вирішила повернутися до мене?
- Ну чому ти одразу все перекручуєш?
- Тому, що по твоїх словах складається враження, що я просто запасний варіант.
- Ні, це не так, я давно вже хотіла вибачитися, просто не могла підійти.
- Зрозуміло, добре Роуз я подумаю, а тепер вибач мені потрібно йти.
- Добре, бувай.
- Пака.
Я не розуміла, що це з Роуз таке! Я не хотіла її вибачати, адже вона вчинила не гарно тоді зі мною, але всім потрібно давати шанс на виправлення тому, що кожен його заслуговує і вона теж!
Я йшла на третій урок, в нас мала бути географія. Коли прийшла, то помітила, що Роуз сиділа ззаду мене. Я не стала їй нічого говорити, адже була не впевнена в своєму рішенні.
Продзвенів дзвінок і всі почали заходити в клас, в тому числі і Джордж. Він помітно здивувався коли побачив, що ззаду нас сидить Роуз.
- Що сталося? - запитав він у мене.
- Ти про що?
- Ну я про Роуз!
- Та нічого, просто вибачення просила.
- А ти що відповіла?
- Сказала, що подумаю.
- І яке ж твоє рішення?
- Я не знаю, але...