6 Розділ. Перша місія.

-Чудово. 
Міла вийшла з мого будинку разом з Джорджем. 
А до мене підійшла мама.
-Доню, чому ти так? 
-Чому мамо? Чому? Тобі розповісти? Чи ти мені сама розкажеш?
-Про що ти?
-Ти справді не розумієш? Я ж прекрасно знаю, що ти приховувала від мене всі ці роки! Я є Місес! 
-Що? Як ти про це дізналася?
-То це виходить правда? 
- Що?
-Я здогадалася! Ти ж сама казала, що я в тебе розумна дівчинка.
-Доню, просто я не хотіла тебе втрачати! 
-Що? Яке втрачати? Мамо чому мені всі навколо тільки брешуть? Чому я не заслуговую на правду?
-Чому ж не заслуговуєш, просто, ти не розумієш всього!
-Чого? Тепер ти можеш мені пояснити?
-Так, можу! Наскільки швидко, Місес дізнаються про їхнє призначення, тим швидше вони потрапляють додому.
-Але ж чому?
-Тому, що коли вони дізнаються хто вони, то одразу ж починають виконувати свої місії! Ти напевно вже теж дізналася про свою місію?
-Так...
-І що ж це? 
-А ти, що не знаєш?
-Ні, я не багато знаю про Місес.
-Зцілення людей!
-Це хороша місія, але...
-Але, що?
-Нічого.
-Розкажи мені, як я у вас з'явилася? Ти ж мене не народжувала правда?
-Так. Коли мені було 20 років, тобто тринадцять років тому назад, я вже була одружена з твоїм батьком, одного разу я, як завжди вийшла в сад, щоб помилуватися заходом сонця, але замість нього я побачила дивне місячне затемнення, яке ніби освічувало весь світ своїм світлом. Я заплющила очі так, як не могла дивитися. Коли я їх розплющила, то побачила дитя, яке лежало навпроти мене на траві, я покликала твого тата і тоді почула голос.
-Ти пам'ятаєш, що він тобі говорив?
-Так, він сказав: « Це місячна принцеса, яка повинна виконати свою місію в назначений час та повернутися додому, тобто на місяць, нехай не відрікається від того, що їй дано! » 
- І ти стільки років мовчала про це?
-Вибач, що не я тобі про це розповіла!
-Мені потрібно подумати про все, якщо, що я в своїй кімнаті!
-Добре!
Після цих слів я пішла до себе в кімнату, я думала про все те, що сталося зі мною дві години. А потім не помітила, як заснула. Знову проспала 13 годин. Мені знову снився сон про те, що я падаю у прірву. Це все так дивно.
Прокинувшись я пішла в душ, одяглася і потім взявши рюкзак пішла на кухню.
-Доброго ранку! 
-Доброго ранку мам!
-Мама? Я думала ти не будеш мене так називати після того, як дізналася.
- Ну ти, що? Ти моя мама і завжди нею залишишся! А батько мій тато і назавжди ним залишиться! Ви мої батьки, яка б правда не була! 
-Я пишаюся тим, що ти моя донька! 
-А я тим, що маю таких батьків, а до речі де тато? 
-Ти ж знаєш, як завжди раніше всіх нас прокинувся, бо в нього робота!
-А ну так! Добре мам, я їм та йду в школу.
-Добре, смачного!
-Дякую. 
Поївши, я попрямувала в школу. Прийшовши я помітила те, що Джорджа та Роуз не було.
Мене це здивувало. Я вирішила запитати, що сталося?
-Софі привіт, де Роуз?
-Тебе це хвилює?
-Так, бо Джорджа теж немає!
-Його немає тому, що його сестра потрапила в аварію!
-Що... що? Міла?
-Так!
-Це неможливо!
-Як бачиш можливо, а Роуз поїхала до його сестри з ним.
-Тепер все зрозуміло!
Я одразу ж вирішила набрати Джорджа, але він не відповідав.
Я пішла в клас, адже в нас мала бути історія. Пів уроку пройшло, а Джордж все так не передзвонював. І тут в двері вривається:
-Джордж? - різко запитала я.
-Джордж, що ти собі дозволяєш?
-Вибачте, але мені терміново потрібна Моллі.
-Можеш йти, але ненадовго!
-Добре, - я вийшла і тут Джордж одразу ж говорить, - Моллі, ти повинна врятувати її!
-Мілу? 
-Я бачу тобі вже все розповіли?
-Так, Софі.
-Так ти повинна врятувати Мілу!
-Чому? 
-Так у вас вчора було непорозуміння, але все ж врятуй її!
-Добре, але я не знаю, як?
-В тебе ж дар зцілення, отже ти це можеш зробити!
-Добре, а, що в неї, щось серйозне?
-Багато травм, вона їхала в таксі з клубу де вона вчора з подругами була і потрапила в аварію.
-Добре ходімо до неї.
Ми приїхали в лікарню і я одразу ж зайшла в її палату, пустили лише мене. Я підійшла до неї, вона не дихала сама, а за допомогою спеціального апарату, я заговорила до неї:
-Міла, я знаю, що ти можливо мене не чуєш, але вибач за вчорашнє, я не знаю, що на мене найшло, одужуй! Я пам'ятаю, як ми класно в чотирьох гуляли і будемо ще обов'язково. Ти головне одужуй! - після цього я доторкнулася до її руки і тут... вона прокинулася!