розділ 1.2.

       – Ви навіщо сюди приперлися, людці нікчемні? – голос його також лунав по іншому, голосно і владно. – Не знаєте, що на Місячну крапку живим ходу немає?

       Навій втупився очима-дулами  в Неону. Та стиснулась в грудку під його поглядом. Це й був самим жахливим із того, що вона побачила за сьогоднішній день.

     – Ми не знали, – пролопотіла вона. – Ми просто шукали місцину для ночівлі.

     – Не бреши, стерво мале. Ви весь шлях обговорювали їхати сюди, чи ні. Я давав вам змогу проїхати повз, та ви все ж вдерлися на мою територію.

     – Чому це вона твоя? – мовив Стемм. Він ще не пізнав цього жахливого чорного погляду. – Рекреаційна зона вільного доступу, хто хоче, той і відпочиває…

     Навій неспішно перевів погляд на нього. Сміливості у того відразу ж поменшало. Чорний погляд пришпилив його до землі.

     – Хто хоче? Ти, нікчема, вважаєш, що можеш робити те, що забажаєш?

     – Ну, в межах законів і моральних принципів…–  повільно мовив хлопець. Його язик почав заплітатись з незрозумілих причин, наче занімів від морозу.

     Навій гучно розреготався, хлопаючи долонею себе по коліну.

     – Законів і принципів?.. Ох… Розсмішив, сопляк, – мовив він. –  Ви, люди, видумали собі якусь срану систему законів і принципів та вважаєте себе господарями життя. Я ж кажу – ви ніхто і ніщо. Мізерні, безкорисні істоти, які  прикро докучають цьому світові і нам, його справжнім господарям. Ви не можете робити, що захочете. 

      Він повернувся до Неони і ткнув у неї  пальцем з довгим, загостреним нігтем.

      – Ти, – прогримів він. – А ну скажи, що зараз хочеш сказати.

      Вона хотіла відповісти, що нічого казати не хотіла, але слова застрягли в горлі. Замість того назовні просилося щось огидне і непристойне. Вона здійняла руки, щоб затулити рота, проте руки, замість того, лягли самі по собі на стегна.

      – Трахни мене, – викинула вона в лице Стеммові. Навій знову розреготався. Неона відсахнулася в жаху.– Вздрюч мене, сучий сину, – знову закричала вона.

     Навій перестав сміятися і встромив чорні очі в Стемма.

     Неона змогла відірвати руки від стегон і затулила собі рота.

     Стемм скривився, наче слова Неони доставляли йому фізичного болю.

    – Ба-а-а, – потягнув Навій. – Та в нас тут драма. Хлопчик Стемм, виявляється, закоханий в дівчинку Неону… Так-так. І як давно, розповіси нам?

    Стемм, не погоджуючись, захитав головою з боку в бік, але ж відразу й  сказав:

    – З часів навчання в університеті.

   – Добре, добре, продовжуй, – підбадьорював його Навій.

   Стемм не хотів цього робити,  але продовжив, занімілий язик робив це проти його волі:

    – Вона не звертала на мене уваги. Як на хлопця.  А біля неї завжди було багато молодих чоловіків. Я ревнував страшено. Одного разу навіть побився з одним із них…

     Що з ним відбувається? Він грузнув у часі, наче у ваті. Тіло охопило слабкість і він сперся на руку, що не звалитися на землю.

    Стемм не хотів нічого розповідати. Він не хотів, щоб про його почуття чули сторонні і ще більше не хотів, щоб його чула Неона, та нічого вдіяти не міг.

    Він проковтнув в’язку слину і продовжив:

    – Я спостерігав за нею, де тільки міг. На лекціях, в коридорах, підгадував час коли вона приходить до університету і коли йде з нього, тільки для того, щоб побачити. Та вона бачила в мені тільки друга. Іноді зустрічалася зі мною. Як з другом. І я кожного разу з нетерпінням чекав цих зустрічей і пекельно страждав під час них, бо ми вели себе тільки, як друзі…

    Стемм закрив очі, повіки самі стулилися. Він не бачив, що робить зараз Неона, а вона мовчки плакала, так і не віднімаючи рук від рота.

    – Ми не випадково зустрілися в місті, через роки після випуску, – вів далі Стемм із закритими очима, – я завжди знав де вона і чим займається. І підприємцем я став, тільки тому, що хотів їй довести, що я не пусте місце. Мені здавалося, що коли я це доведу, що коли я зароблю купу грошей, вона неодмінно стане моєю. Та вона за весь цей час навіть не згадала мене. Жила з іншими чоловіками, з якими мені вже не хотілося побитися, мені хотілося їх вбити.  І зараз…

     Стемм знову ковтнув.

     – … і зараз вона не звертає уваги на мене, як на чоловіка. Не допомогли ні гроші, ні статус, ні те, що я правдами і не правдами намагався зробити так, щоб біля неї не залишилось чоловіків.

    – Чому, Стемме? – крізь сльози запитала Неона. – Чому ти мені ніколи про це не казав? Якби ж ти хоч раз висловив свої почуття…

     Стемм засміявся не розплющуючи очей.

    – Коли ми маленькі, ми кричимо про свій біль і свої бажання на весь світ. Коли стаємо підлітками, тихо плачемо про них в подушки і ховаємо за підлітковою зухвалістю. А коли стаємо дорослими то мовчимо про них, навіть коли нас про це випитують…

    Навій задоволено переводив погляд з дівчини на хлопця