Реальність...

 До готелю повернулася надвечір. Дівчата зустріли стримано.

• Перепрошую, але мала потребу побути наодинці. Не ображайтеся, у такий день інколи потрібно зібратися із розумом докупи, - жартує вона, щоб дівчата її якось пробачили сьогоднішній вибрик.
• Гаразд, пробачаємо і то лише в честь твого дня народження!

Нарешті вони мали змогу пообійматися, націлуватися та набажати їй купу всього потрібного і не дуже.

• А тепер , годі вже сумувати, роки втікають як вода крізь пальці. То ж ходімо у бар, хоч на деякий час їх затримаємо, -  і всі гуртом ідуть готуватися до вечірки.

Столик, який замовили дівчата, у дуже зручному місці. Весь зал як на долоні, добре видно вхід і барну стійку. Вона сиділа обличчям до вікна, тому не бачила всього, що діялося поза її полем зору. А так чомусь хотілося бачити! Невже ти думала сьогодні побачити Його? Адже ти не бачила його обличчя, лише силует у місячному сяйві!

Тому, коли в черговий раз дівчата поспішили до танцю, вона встала і пішла до барної стійки. Бармен налив чогось аж надто приємного на смак, що так легко пилося і мало дуже гарний смак і запах. Але , яким би гарним цей запах не був, він не зміг перебити ледь вловимий той , який тільки но відчула!

 До стійки раптом нізвідки надійшла група людей, які жваво і весело між собою спілкувалися. Вони з усіх боків її обступили і , раптом , вона відчула знову той самий запах, а ще … дотик до своєї сідниці . Так, рука доторкнулася і  затрималася, ніби чекаючи її реакції. Вона спочатку завмерла, а потім хотіла спробувати оглянутися, але не змогла. Весела компанія була такою активною та так тісно її обступила, що вона відчула іншу руку у себе на правому передпліччі. І ця рука , ніби обіймала її. В той час як права рука ковзнула із сідниці по талії і до живота. Вона хотіла встати, щоб протидіяти, але не мала сили. В середині її тіла знову забриніла місячна доріжка!

• З днем народження!
• Хто ти?
• Я твоя мрія!, - шепіт у саме вухо, а серце навпіл.
• Я втрачаю глузд!,- самими губами промовляє, але він чує.
• Не втрачай! Ти чудова!

Компанія як надійшла раптово, так раптово і зникла.

Вона сиділа мовчки і дивилася на бармена, який , здається, все бачив і розумів її стан. Він налив ще одну склянку того ж напою і підсунув його поближче до неї.

• Все добре?
• Ні!
• Можу чимось допомогти?, - а очі сміються.

Ага, ти допоможеш, хіба що напоєм! І чому його очі сміються?

Вона залишила бармена у спокої і пішла до дівчат.

• Ти сьогодні весь час від нас біжиш!, - дівчатам уже досить весело і, вона так розуміє, що питання чи просто констатація факту прозвучали для того, аби приділити їй увагу.
• Я і від себе біжу! Та щось не виходить…
• Сьогодні у нас в залі є іменинниця і заклад також приєднується до вітань, - раптом чує, як у мікрофон хтось повідомляє таку радісну для всіх подруг новину, а вона ошелешено сидить на своєму місці і просто чекає, що буде далі.

А далі… все як у казці. Їй принесли красивий торт, заспівали вітальну пісню як годиться. А ще величезний букет білих троянд. Всі метушилися, сміялися, співали, різали і їли торт. Вона десь також у цьому брала участь, але знову як уві сні. Згодом, коли дівчата в чергове побігли танцювати,  розгледіла у букеті записку. Бере до рук і …з днем народження, русалко! Отже, квіти від нього. А торт, а…, думки попливли в різні боки , а погляд став шукати причину її сум’яття.

  Біля барної стійки в красивій позі, зіпершись ліктем на стійку, тримаючи келих з напоєм, стояв чоловік. Він був у чудовій фізичній формі, одягнутий у стильну  сорочку  і джинси, але обличчя його розгледіти вона не встигла. Як тільки її погляд дійшов до нього, а він його чекав, бо стежив за нею, його рука з напоєм здійнялася догори на рівні обличчя, вітаючи її на кшталт « з днем народження, незнайомко, ну як тобі моє вітання?!».

Вона вгледіла лише його усмішку. Відмітила про себе, що вона гарна. І тут , нарешті, вона проснулась. Досить пливти за течією!, подумала про себе і встала зі стільця. Рушила йти до незнайомця. Він чекав. Стояв все у тій же позі , з викликом! Вона не зводячи погляду з нього, для себе відмітила, що він красень, що у нього дуже гарні очі, а особливо ж  вуста. Він усміхався. Вона трималася з усіх сил, щоб на її обличчі не намалювався сором , покірність, безсилля. Але про яку гордість може йти мова, якщо вона ще й досі відчуває на своєму голому тілі його руки?!

  Він , мабуть відчув її стан, бо йшла вона так довго і повільно, що він, комусь кивнувши головою,  пішов їй на зустріч. Зазвучала приємна спокійна мелодія і він на ходу взяв її за руку і повів у зворотному напрямку на танцпол. От тобі і не вдавати покірності! Вона не могла йому не коритися! Вона хотіла цього! А він міцно тримав за руку, а потім ніжно за талію. На танцпол більше ніхто не вийшов. Всі дивилися на них. Він пригорнув її до себе і щось говорив. Вона мало розуміла з того, що чула. Голос був ніжний і слова прекрасні. Єдине, що розуміла, то це те, що їй приємно чути гарні слова про себе. Виходило так, що  вона йому сподобалася. Чим, цікаво, я йому сподобалася? Він мене бачить вдруге. І першого разу…ой, як соромно!, від однієї згадки вона заполум’яніла до самих вух і простогнала. Він відхилився, пильно подивився на неї:

• Чому?
• Що?
• Чому ти соромишся мене?
• Не питай!
• Гаразд, не буду. Я й так знаю!
• Як?!
• Я перший, хто торкався тебе!
• Звідки ти..?
• Зрозумів.
• І тому…
• Так, я бачив , що ти не усвідомлювала того, що діється.
• І…?
• І тому, вирішив дочекатися твоєї свідомої згоди.
• Ох,…- з її грудей прошелестів глибокий видих як стогін.
• Чудова , хороша дівчинко, а ти злякалася, що…
• Так, - вона дивилася у його очі і відповідала вже лише самим поглядом.
• Ходімо, у мене для тебе ще подарунок є, - і він , тримаючи її за руку, повів. Куди? Вона не питала. Просто йшла за ним, бо повірила у його правду. Вони піднялися десь на інший поверх і зайшли до якогось кабінету.
• Де ми?
• Це мій кабінет.
• Тобто, і бар також твій?
• Так.
• І це вітання…
• Молодець, розумна дівчинка, - він підійшов до неї близенько і так красиво поцілував, що ставити свої запитання вона геть передумала.
• Ось твій подарунок!, - на її зап’ясті красувався ніжний ,усипаний морськими зірочками та іншими морськими жителями, браслет.
• Навіщо? Це дорого, я не можу…, - вона була вражена його щедрістю, а для нього була приємною саме така реакція.
• Моя русалонько, мовчи…,- і тисяча ніжних поцілунків як розплата за подарунок.