Реальність...

 До готелю повернулася надвечір. Дівчата зустріли стримано.

- Перепрошую, але мала потребу побути наодинці. Не ображайтеся, у такий день інколи потрібно зібратися із розумом докупи, - жартує вона, щоб дівчата її якось пробачили сьогоднішній вибрик.

- Гаразд, пробачаємо і то лише в честь твого дня народження!

  Нарешті вони мали змогу пообійматися, націлуватися та набажати їй купу всього потрібного і не дуже.

- А тепер , годі вже сумувати, роки втікають, як вода крізь пальці. То ж ходімо у бар, хоч на деякий час їх затримаємо, -  і всі гуртом ідуть готуватися до вечірки.

  Столик, який замовили дівчата, у дуже зручному місці. Весь зал, як на долоні, добре видно вхід і барну стійку. Вона сиділа обличчям до вікна, тому не бачила всього, що діялося поза її полем зору. А так чомусь хотілося бачити! Невже ти думала сьогодні побачити Його? Адже ти не бачила його обличчя, лише силует у місячному сяйві!

  Тому, коли в черговий раз дівчата поспішили до танцю, вона встала і пішла до барної стійки. Бармен налив чогось аж надто приємного на смак, що так легко пилося і мало дуже гарний смак і запах. Але , яким би гарним цей запах не був, він не зміг перебити ледь вловимий той , який тільки- но відчула!

 До стійки раптом нізвідки надійшла група людей, які жваво і весело між собою спілкувалися. Вони з усіх боків її обступили і , раптом , вона відчула знову той самий запах, а ще … дотик до своєї сідниці . Так, рука доторкнулася і  затрималася, ніби чекаючи її реакції. Вона спочатку завмерла, а потім хотіла спробувати озирнутися, але не змогла. Весела компанія була такою активною та так тісно її обступила, що вона відчула іншу руку у себе на правому передпліччі. І ця рука , ніби обіймала її. В той час, як ліва рука ковзнула із сідниці по талії і до живота. Вона хотіла встати, щоб протидіяти, але не мала сили. В середині її тіла знову забриніла місячна доріжка!

- З днем народження!

- Хто ти?

- Я твоя мрія!, - шепіт у саме вухо, а серце навпіл.

- Я втрачаю глузд!,- самими губами промовляє, але він чує.

- Не втрачай! Ти чудова!

Компанія, як надійшла раптово, так раптово і зникла.

  Вона сиділа мовчки і дивилася на бармена, який , здається, все бачив і розумів її стан. Він налив ще одну склянку того ж напою і підсунув його поближче до неї.

- Все добре?

- Ні!

- Можу чимось допомогти?, - а очі сміються.

  Ага, ти допоможеш, хіба що напоєм! І чому його очі сміються?

  Вона залишила бармена у спокої і пішла до дівчат.

- Ти сьогодні весь час від нас біжиш!, - дівчатам уже досить весело і, вона так розуміє, що питання чи просто констатація факту прозвучали для того, аби приділити їй увагу.

- Я і від себе біжу! Та щось не виходить…

- Сьогодні у нас в залі є іменинниця і заклад також приєднується до вітань, - раптом чує, як у мікрофон хтось повідомляє таку радісну для всіх подруг новину, а вона ошелешено сидить на своєму місці і просто чекає, що буде далі.

  А далі… все як у казці. Їй принесли красивий торт, заспівали вітальну пісню, як годиться. А ще величезний букет білих троянд. Всі метушилися, сміялися, співали, різали і їли торт. Вона десь також у цьому брала участь, але знову, як уві сні. Згодом, коли дівчата вчергове побігли танцювати,  розгледіла у букеті записку. Бере до рук і "…з днем народження, русалко!" Отже, квіти від нього. А торт, а…, думки попливли в різні боки , а погляд став шукати причину її сум’яття.

  Біля барної стійки в красивій позі, зіпершись ліктем на стійку, тримаючи келих з напоєм, стояв чоловік. Він був у чудовій фізичній формі, одягнутий у стильну  сорочку  і джинси, але обличчя його розгледіти вона не встигла. Як тільки її погляд дійшов до нього, а він його чекав, бо стежив за нею, його рука з напоєм здійнялася догори на рівні обличчя, вітаючи її на кшталт « з днем народження, незнайомко, ну як тобі моє вітання?!».

  Вона вгледіла лише його усмішку. Відмітила про себе, що вона гарна. І тут , нарешті, вона проснулась. Досить пливти за течією!, - подумала про себе і встала зі стільця. Рушила йти до незнайомця. Він чекав. Стояв все у тій же позі , з викликом! Вона, не зводячи погляду з нього, для себе відмітила, що він красень, що у нього дуже гарні очі, а особливо ж  вуста. Він усміхався. Вона трималася з усіх сил, щоб на її обличчі не намалювався сором , покірність, безсилля. Але про яку гордість може йти мова, якщо вона ще й досі відчуває на своєму голому тілі його руки?!

  Він , мабуть відчув її стан, бо йшла вона так довго і повільно, що він, комусь кивнувши головою,  пішов їй назустріч. Зазвучала приємна спокійна мелодія і він на ходу взяв її за руку і повів у зворотному напрямку на танцпол. От тобі і не вдавати покірності! Вона не могла йому не коритися! Вона хотіла цього! А він міцно тримав за руку, а потім ніжно за талію. На танцпол більше ніхто не вийшов. Всі дивилися на них. Він пригорнув її до себе і щось говорив. Вона мало розуміла з того, що чула. Голос був ніжний і слова прекрасні. Єдине, що розуміла, то це те, що їй приємно чути гарні слова про себе. Виходило так, що  вона йому сподобалася. Чим, цікаво, я йому сподобалася? Він мене бачить вдруге. І першого разу…ой, як соромно!, від однієї згадки вона заполум’яніла до самих вух і простогнала. Він відхилився, пильно подивився на неї: