Пробудження

  Вона проснулась і лежить. Згадує сон. Ніби реальність.  Ще відчуває смак морської води, запах чоловічих парфумів, відчуває руки на своєму тілі. Голос… Надто реальний сон.

- Ти де вчора бродила?

- Ніде, - відповідає,  впевнена у тому, що весь цей час спала.

- Ого, як все непросто! Вино допите, прийшла вся мокра. Ти що, нічого не пам’ятаєш?

- Та ні, я спала. Але мені такий гарний сон снився, - відповідає вона і замріяно виходить на терасу, а потім і зовсім , не сказавши нікому і слова, іде до моря.

- Вона куди, ми ж хотіли привітати!?...

  Ранок чудовий. На березі смакують сонячними променями і теплою ранковою водичкою декілька людей. Вона обводить поглядом узбережжя, мружиться на сонечко, що зігріває лівий бочок, вдивляється в морську далечінь. Ніжні, спокійні морські хвилі торкаються ніг своїм ранковим теплом. На їх маленьких гребінчиках виблискує ранкове сонечко. А вчора так виблискувало місячне сяйво… Стоп! Яке місячне сяйво? То це, все ж таки, був не сон? Вона реально чітко згадала кожну мить. Ні, це неможливо! Так не буває! Охоплює переляк, тривога, ще щось…Що? Голос…Буде тобі мрія! – вона чує ці слова ще й досі.

- Буде тобі мрія, - шепоче сама собі. І подумки добавляє:

- Лікаря мені. Але якого? Тут психолог чи психотерапевт не допоможе. Психіатр мій лікар! Ага, і сексопатолог заодно! І що я натворила?

  Пам’ять видавала нагора все нові і нові спогади, від яких ставало нестерпно. Соромно, цікаво, приємно, інтригуюче, лячно.  Ще раз поглянула на тих, хто , так як і вона, ніжився у променях ранкового сонечка, але нічого і нікого підозрілого не побачила. Хто ж то був? Невже це хтось реальний? Раптом погляд зупинився на лежаку. А от і доказ реальності! На лежаку її шпильки з волосся. Отже, ти голубко, попалась! І нікого не запитаєш, і нікому не розкажеш!

   Попереду день, і це не просто день, а день її народження. Ще такого у неї не було. Буде що згадувати! Оце втнула!

- Мені якось потрібно забутися, а інакше вже ніякий ескулап не допоможе,- подумала так  і швиденько забігла в номер, перевдяглася , привела себе до ладу і втекла від дівчат у місто.

  Не хотіла нікому нічого пояснювати, тому написала повідомлення, мовляв потрібно прийти до тями, не хвилюйтеся, скоро буду. А сама сіла у трамвайчик і повільно віддалася спогадам. Очі дивилися через шибку на місто, людей, що поспішали, вирішуючи свої справи. Думки в голові, навпаки , намагалися наздогнати одна одну, щоб заспокоїти мозок, у якому таргани з місцевою пропискою, зробили безлад. Як ти могла? Про що ти думала?, - це вже далеко з глибини підсвідомості виринув і мамин голос. Ха! Як я могла?! Якби я знала?!

  Ні, не виходить. Невже потрібно знову випити вина, щоб це усе забути? Хто, той хтось? Це питання не давало спокою. Це , ніби, як воші у волоссі, ти знаєш, відчуває , але не бачиш і не можеш щось зробити. Хтось мене торкався, але я не знаю хто! Це вбиває. Я хочу кричати від безсилля! Хто ти?!

 До готелю повернулася надвечір. Дівчата зустріли стримано.