Клавесин

Є багато речей, які стаються уперше, тривають одну мить – але не закінчуються ніколи. Море, вперше побачене крізь скло нашого старого «Москвича» з одеської Фонтанки – крізь крони дерев пробилася смужка голубої туманної безмежності. Або один спекотний полудень, коли я повертався із хлібом від бабусі додому, і, йдучи через греблю, якось раптом підняв голову вгору, і зрозумів, що небо таки справді округле,  а не пласке, як мені здавалося до того. Вперше побачене чорне піаніно, яке мені подарували на день народження у сім років. Перша мертва прабаба у залі на тапчані. Перше таємниче хвилювання від оголених улітку тіл.

А деякі речі стаються вдруге. Побачене через вікно зали старе піаніно, замотане простирадлами на причепі дядькової машини. Його привезли в сільський будинок, щоб ми із сестрою грали і влітку. Було воно виміняне у якихось городян за півмішка борошна, мішок картоплі і трьох кролів. Потім ми в ньому знайшли копієчку 1952 року, тому старовинність піаніно для нас була безсумнівною. А потім була і друга прабаба, яка лежала на довгій лавці біля вікна. 

Потім речі і події перестали мати першість або другість. Нас із сестрою відвели у музичну школу, де було безліч піаніно і роялів. Роялі часто називалися якимись іноземними словами, які було складно запам’ятати. 

Але тоді ж стався перший у моєму житті клавесин. Супроти роялю він був маленький, легкий і худий, і цим усім він нагадував мені самого мене. Найбільшим дивом було те, що його клавіші були інакше розфарбовані – ті, що в роялю були білими, тут були чорними, а чорні – білими. Звук було видобувати важче, доводилося сильно тиснути на маленькі клавіші, і гра на ньому була ні на що не схожа. Звук його був як якісь смачні заборонені ласощі, наче важко розкушуваний грильяж, який потім ще довго залишається в зубах і тому псує їх. Вчителька фортепіано іноді дозволяла мені пограти на клавесині, і в такі дні я був особливо щасливий. Навіть зараз мені іноді сниться, що я граю на клавесині, я прокидаюся і згадую смак твердого грильяжу.

Згодом, через кілька років, був і другий клавесин. Він стояв в аудиторії, де я грав в ансамблі зі скрипалькою якийсь сентиментальний вальс. Але цей клавесин був розладнаний, поставлений у куток і закритий на ключ. Я лише погладив опущене крило його кришки, і хтось із нас зітхнув своїми розладнаними струнами.