Way Down We Go

Kaleo - Way Down We Go

Row автор

Ви колись задумувалися про ваш сенс життя? Ціль? Кожна людина має право на вибір. І весь рух подій людини залежить від її вибору. Якщо ти зробив правельний вибір,то це зрозуміло,що ви ідете правильною дорогою. Це як інь і янь. А якщо ми зробимо не правильний вибір ми ідемо до дна. Помало,але ідемо. Якщо все обдумаєш то можеш назад стати на білу лінію, а якщо ні, то темрява почне тебе окутувати своїми тенетами. Цінуйте кожну мить, кожну секунду, кожне життя...

Row автор кінчається

Row VALERIE

Пройшов уже тиждень. Зараз субота. У Бейкон Хілз діється якась чортівня. І мене це насторожує. Скотт і його компанія уже мене не чіпають, але Тео ще кидає на мене не зрозумілі погляди. З Віллі я більше не пересікалась, але одного разу зустрівши його з ранку я побачила, що вигляд був його не важливий. Блек весь час ходив сумний, в
під очима стали появлятися синяки від недосипу, дуже похудав. Я вирішила зустрітися з ним. Останнім часом ми дуже зблизилися. Він став для мене братом. Добре, що він сказав свій псевдонім у Instagram.
miss_johnson127:Привіт! ☺
blackking128:Привіт! 
miss_johnson127:Ми можемо зустрітися? 
blackking128:Так. Приходь до мене. Адреса:Джон Рональд Руел Толкін 73.
miss_johnson127:Окей. Уже збираюся. Папа! 
blackking128:Папа! 
Я вирішила одягнути це:

Уже настав вечір. На вулиці стало холодно. Я уже підійшла до будинку Блеків. Постукавши у двері, мені відкрила дуже приємна жіноча. 
-Добрий вечір! -привіталася я. -Я прийшла до Віллі. 
-Добрий вечір люба! Проходи, Віллі зараз прийде, він пішов у магазин.-відповіла жінка. Моя інтуїція підсказує, що це мама чорного короля. 
-Вибачайте, мене звати Валері.-сказала я усвідомивши, що я строю уже цілих 5 хвилин не рухомо і не відреагувала на пропозицію жінки. 
-Віллі про тебе розповідав, мене звати Маргарет. -відрекомендувалась Маргарет. 
- Ви матір Віллі? -поцікавилась я. 
- Так, звідки дізналась? -запиталась мама Віллі. 
-У вас очі схожі. Голубц неначе небо! -відповіла я. 
- Знаєш, Валері я хотіла тобі подякувати. Ти єдиний друг у Віллі. Йому важко заводити друзів, а з тобою він зовсім інший. Після прогулянки з тобою Віллі дуже веселий. Тому дякую тобі. -подякувала Маргарет. 
-Міс Блек не треба дякувати! У мене у дитинства також були проблеми з друзями. Мені приємно зним спілкуватися. У мене колись був брат, ми веселилися з ним, але одного разу стався не сщасний випадок. Мій брат дуже схожий був на Віллі... -сказала я із сумом видихнувши, на моє плече Маргарет поклала руку. 
- Валері, змирися із цим, це не через тебе він загинув. Віллі став тепер більш закритіший. Він змінився, ні з ким не хоче розмовляти... 
- Я поговорю зним. -промовила я, і тут раптом роспахнулися двері. В кімнату залетів Віллі. Він судорожно дихав. Потім рванув по сходах до своєї кімнати. 
-Віллі, стій! -прокричала міс Блек. 
-Я піду по нього.-відповіла я і пішла до Віллі. 
Будинок був великим, мав 3 поверхи. 
-Віллі, ти тут? -тихо сказала я. У відповідь почула я тільки всхлипи. 
Він був під ковдрою. Стягнувши ковдру я побачила мокрого і в багні Блека. Зараз він дійсно був схожим на чорного короля і на нового персонажа Стівена Кінга. З його джинсів просочувалась кров, яка текла з колін. 
-Вілл, що трапилось? -запиталась я, схвильовано дивлячись на нього. 
-Рі, я уже не витримую... Мені здається я сходжу з розуму! -прокричав король. 
-Заспокійся, поспи, а потім я вирішу твою проблему. Гаразд?
-Гаразд, але будь зі мною, прошу! -промовив Вілл. 
-Добре, хочеш я залишуся у тебе до завтра?
-Так, так, дякую! - зрадів містер Блек. 
-Тоді зараз ти покупаєшся, і переодягнешся, а я збігаю до дому сповістити свою маму. 
-Гаразд. 
-От і вирішили проблему! -сказала я і пішла по одяг. 
Через декілька хвилин:
-Мамо я вдома!-сказала я і пішла на кухню. 
-Люба де ти була? 
-Я ходила до Віллі. Пам'ятаєш хто це такий? 
- Звісно, що пам'ятаю ти, що вважаєш, що я маю скліроз чи що? 
-Звісно ні мамо! Просто деколи ти настільки буваєш заклопотана, що не пам'ятаєш, що я кажу. -сказала я сміючись. -Так от... Ти дозволиш мені переночувати у нього?
-Ночуй, але тільки до завтра! 
-Спасибі мамо! - сказала я і цьмокнула маму у щоку. -Ти найкраща! -я побігла по одяг. 
Зібравши усі речі у рюдзак і попрощавшись з мамою я пішла геть. Спокійно ідучи я побачила Тео. Ну чому, чому мені так не щастить! Я старалась іти не наче я його не бачу, але сьогодні фортуна була не на моїй стороні. 
- Куди поспішаємо? -промовив Тео. 
- Не твоє діло Рейкен! 
-Оу, полегше! Я просто цікавлюся. 
- Якщо ти не помітив, то на твоє запитання я уже відповіла. 
- А якщо бути чесним? 
- Якщо я розкажу тобі ти відчепишся? 
-Можливо... -сказав Рейкен з хитрою посмішкою. 
- До Віллі Блека. Знаєш такого? 
-Колись бачились. 
- Я відповіла на твоє запитання, тому я уже іду геть. -сказала я і пішла геть. 
Row автор
Тео стояв у темному приміщені зробленого з металу. 
-Сьогодні не вийде. -сказав в темноту Тео. -Валері буде у нього. Ви перестарались. 
Row Valerie
Віллі уже заснув. Я вирішила почитати книгу яка у нього лежала на столі.Стівен Кінг "Воно". Хм, не дивно чого у нього нікнейм чорний король.