Рідкисний гімнюк

- Хлопці ви граєте у локкрос,а дівчата можуть займатися волейболом чи ще чимось.-сказав вчитель.
Я коли жила у Лондоні займалася волейболом,тому мені раз плюнути. Розім'явшись я розподілила команди.Гра протянулася пів години.Наша команда виграла. Потім я сиділа собі на лавці і малювала.
-Данбар,що ти витворяєш?!-крикнув вчитель. 
Потім я почала спостерігати за ходом гри. Біля мене сіла Лідія Мартін вона уважно дивилася як я малюю.
-Лідія, скажи прямо,що тобі потрібно?-сказала я з роздтратуванням.
-Ти знаєш хто такий Тео Рейкен?-поцікавилася вона піднявши свої зелені очі на мене.
- Знаю тільки те,що він рідкисний гімнюк. 
- І все?
-Так,до чого такі питання?
-Та нічого,просто...-відповіла вона і пішла геть.
-І це ще мене називають дивачкою!-озвучила свої думки у голос.
Пройшло декілька хвилин. І як на зло сталося непередбачуване. У мою сторону летів м'ячик. Ви напевно подумаєте,що я його зловила?А от і вам ні!Облом.Він залетів пр'ямо мені у око.
-Рейкен і Данбар,що ви творите?!-проричав Фінсток.
Я розізлилася і з усієї сили жбурнула у Данбара.М'ячик попав йому у лоб. 
-Ай!-скрикнув він. Тео почав заливисто сміятися. Я помітила біля себе попригунчик і також кинула у Тео. Попав він у ліве око.
Продзвенів дзвінок. Я переодягнувшись пішла геть, я мала ще зустрітися із Мартін.Ось я уже у туалеті чекаю її. 
- Тепер ходи за мною.- сказала вона зразу як зайшла. Я попленталася за нею. Прийшовши я побачила картину,яка повергла мене у шок...