Це фіаско Тео, обламайся

-Гаразд просто Віллі,тоді я просто Валері.Приємно познайомитися!-відповіла я, підморгнувши.

- І мені також!- почав сміятися хлопчик.

А дальше ми йшли мовчки,але я захотіла задати йому одне питання.

- У тебе є друзі?

Хлопчина хвильку подумав і відповів на моє питання.

- Якщо сказати чесно, то ні.Але я б дуже хотів мати справжнього друга...

- Хочеш я буду твоїм вірним другом?-поцікавилася я.

- Якщо тобі не вожко дружити з таким диваком як я.- відповів він.

- Чому ти дивак?-запиталася я не подумавши спочатку.

- У моєму віці інші хлопці б"ються, тягають дівчаток за кіски, бешкетують, зривають уроки. А я просто тихо сиджу. Не хочу нікого чіпати.- сказав сумним голосом Віллі.

- Знаєш мене також називають дивачкою,але я уже привикла і знаю,що це не правда.- відповіла я.

Ми уже дійшли до школи Віллі. Я попрощалася з ним і пішла геть. Першим уроком була географія. Я старалася сидіти уважно і слухати вчителя,але хтось кинув у мою голову папірець. Це була Лідія Мартін. Обернувшись я мімікою запиталася"Що?". 

-Після уроку фізкультури зайди у жіночий туалет.- тихо промовила Мартін.

-Гаразд.- відповіла я.

Я просиділа усі уроки і уважно слухала вчителів. Зараз буде останній урок фізкультура. Зав"язавши собі хвіст, і переодягнувшись я пішла на урок. Вчитель  сказав нам бігати. Я бігла не задумаючись ні про,що,але тут мене хтось штовхнув. Це був новенький Тео Рейкен. Він навіть не вибачився і чимджу побіг геть. Нахабство!

- Джонсон, швидко піднялася і мерщій побігла!- прокричав вчитель. 

Зла я побігла дуже швидко за Тео. Він повернувся і побачив,що я майже його наздоганяю і пришвидшився. 

- Джонсон, зупинись,а то скоро знову упадеш!- сказав Тео і хотів уже знову мене штовхнути,але я відбігла назад і він сам упав на траву. 

- Ще один знайшовся! Рейкен! Підняв свою дупу, і побіг!- прокричав вчитель  на повний звук.

ROV THEO

Біжу я, біжу і тут бачу одну дівчину. Вона задумчиво бігла і я подумав її штовхнути, а то якось сумно стало "моєму" серцю. Вона впала,але коли на неї накричав Фінсток то вона підвелася і побігла далі зі злим лицем. Відволікшись я не замітив як вона майже наздоганяла мене. Дивно, я біг на швидкості перевертня. Звичайно вона не перевертень, але зразу видно, що у неї розвинутий добре біг.

  - Джонсон, зупинись,а то скоро знову упадеш!- сказав я і  уже знову хотів штовхнути її,але вона відбігла назад і я сам упав на траву.

Вона якась дуже дивна потрібно розпитатися про неї у Скотта.