1.8

Сонце сліпило очі і я прокинулась зі свого сну. Тяжке літнє повітря висіло мороком в моїй кімнаті, навіть відкрите вікно не рятувало ситуацію, тому включила свій старенький кондиціонер, ще минулого року думала його викинути й купити новенький та ситуація з грішми вирішила все за мене. Ваніль тягнувся по усій кухні, запечені вафельки блищали на моєму столі, апетиту майже не було, важко тепер відрізнити сон від реальності, усе що було там ніяк не вплинуло на моє теперішнє життя, окрім почуттів до Рамезеса, як таке можливо, невже я сама закохалась в нього?.
У квартирі просиділа біля місяця, сестра не змогла мене витягнути. Місяці пливли своєю течією, сон потрохи почав зникати з моєї голови, зима підкралась непомітно, я вірю в легенду, "Коли випаде перший сніг, можна зустріти кохання всього свого життя". Проте минулі зими мені не щастило, тому навряд і цієї повезе. Зима для мене особлива пора року, хоча більше подобається осінь, та саме вона особлива: легкі похмурі дні, світлячки у кожному вікні, сміх і спів дітей. В голові був туман тому вирішила пройтись трішки розвіятися. З неба падав перший сніг цієї зими, він навіював щось не звичайне, містичне. Машини важко гули на дорозі, колеса ледь витримували холод дороги, світлофор блимав як новорічна ялинка, зелений і нам пора рушати, попереду мене було багато людей, проте мою увагу привернула лише одна людина, навпроти стояв він, людина через яку я відчуваюсь пустою в середині, мені здалось він впізнав мене, але підходити боявся, певно думав, що я лише його уява, та мені здавалось так само. Машини рушили і я чекала, що якась з них проїде і він зникне, та ні, тому коли був зелений я мерщій побігла до нього, його запах був такий самий, він тримав мене міцно і так по-особливому ніжно, легкий шепіт сковзнув з його вуст.
- Я кохаю тебе!!!