1.6

Тепер знаю "Хто я". Серце неминуче вистрибувало з грудей, було купа запитань і так мало відповідей, навряд чи хтось зміг би мене зрозуміти або ж чимось допомогти. Спогади виблискували у моїй пам'яті, кожне слово, незграбний рух й ввічливе слово стовбичило в мене перед очима, було важко зосередитися на чомусь одному, кожна хвилина життя крутилась у моїй голові. Мій головний біль тягнувся  нескінченними муками, коли ж раптом в очах потемніло. Посеред ночі я прокинулась від страшенної спеки, вода це єдине чого я дуже сильно прагнула, все ніби владналось, голова потрохи переставала боліти та і спогади перестали дошкуляти. На дворі світив величезний місяць, зірки були поряд, як віддані раби фараона, неподалік текла річка, тихе нічне дзюрчання зачаровувало і поринало у справжнє життя. Я не хочу, щоб Ія померла через мене, адже коли правда спливе її навряд чи залишать в живих. Ціла ніч пройшла у роздумах, сонце почало розходитись по всій землі, я більше не зможу терпіти цих думок, тому мерщій побігла до неї.  По дорозі я зустріла її батька,  він зупинив мене, мені здалось він усе зрозумів, тому пригрозив що якщо комусь розкажу правду він знищить усе навкруги. Було важко виконувати завдання коли усе в середині палає, кожна секунда здавалась вічністю, крутились думки, що буде зі мною коли все закінчиться, чи повернусь назад до свого звичного життя та що буде з рештою?