Місяць. Донька Фараона.
Пустеля
Так спекотно!, що я роблю у пустелі, чому мій наряд весь чорний, ще й лице закрите?, хто носить таке в таку жару?. Добре що хоча б на верблюді їду, а не пішки йду, як ті раби. Певно та що спереду якась головна, біля неї забагато охорони, а біля мене майже немає. Довго мені не щастило, звідки взялись люди й почали вбивати усіх, моя тварина, ніби оскаженіла і скинула мене на пісок, я покотилась до низу, ще трохи, мені здається, була б біля Нілу. Піднявшись на гору побачила, що усі були мертві, підійшовши я взяла води та як тільки захотіла випити біля мого горла з'явився кинджал, все так швидко вийшло, що я не помітила як і сама дістала гостре лезо й приклала до свого ворога. Проте це було марно, їх занадто багато, тому мені прийшлось здатись. Мої руки прив’язали до одного з коней за яким їхав дивний чоловік. Тепер і я була на тому самому місці, що і ті раби. Ми ішли нескінченною пустелею, тому вирішила попросити, хоча краплю води, підбігши, що сили до всадника почала жалітися, що руки вже болять, хочеться відпочити й пити, проте він лиш підігнав кобилу і я впала на пісок. Коли прийшла до тями вже була на коні, звичайно я не крутилась, думала зараз знову прив’яжуть до коня, але тіло благало про інше.
#1037 в Фантастика
#1587 в Жіночий роман
Відредаговано: 17.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
