Розділ двадцятий

Зранку я прокинулась першою. Сіла по-турецьки, загорнулась в тонку ковдру, дарма, що було жарко, і взялась роздивлятись Томаса – бо вчора ввечері мені було якось не до цього. Я взагалі тоді ні про що не думала, окрім того божевільного шалу, що нас охопив. Власне, мені зовсім скоро стало плювати, що я пропустила якусь вечірку, і все, про що я думала – це про палкі поцілунки і не тільки у виконанні найкращого чоловіка на світі.

Ну, гаразд, про найкращого я загнула, бо є ще мої хлопчики з корейського гурту, і їх ніхто не переплюне. Але то в загальному! А якщо дивитись персоніфіковано та розглядати його як кандидата мені в хлопці чи в чоловіки…

То Томас таки кращий. Дівчата з університету слиною б захлинулись, якби дізнались, що я з ним… І взагалі, що я завела хоч якісь стосунки, а про те, що це стосунки з таким прекрасним чоловіком, навіть говорити не варто. Звісно, у Томаса був ряд своїх серйозних недоліків, але з ними можна примиритись… Ну, напевне.

Я потягнулась до своєї валізи, добула звідти блокнот та ручку, розділила чистий листок на дві колонки та замислено оглянула Томаса з ніг до голови. Ну, не зовсім «з ніг», бо він по пояс таки прикрився краєм ковдри. Я думала потягнути її на себе, бо він все одно не замерзне, а я маю хоча б оцінити всі достоїнства моделі, так би мовити, але Томас раптом відкрив очі, і мені довелось відкласти свій підступний задум до кращих часів.

– Доброго ранку, – ледь не промуркотів він, дивлячись на мене тим самим поглядом, який розбивав дівочі серця у нас в університеті. – Давно не спиш?

– Та хвилин десять, – легко знизала плечима я.

– А робиш що? – він ліниво кивнув на блокнот у мене в руках.

Я підступно усміхнулась.

– О-о-о, – таємниче протягнула я. – Ти собі навіть не уявляєш, що за така надзвичайна записка зараз у мене в руках!

– То ти мені розкажеш?

– Не розкажу, – заявила я, притискаючи блокнот до грудей. – Тобі не треба цього знати!

Томас розсміявся, а тоді рвонув вперед, схопив блокнот і спробував його у мене відібрати. Я вчепилась в нього мертвою хваткою, тому зрештою і сама повалилась на Томаса, опинилась в його палких обіймах. Його долоні прослизнули під ковдру, і я скрикнула, немов пручаючись, а тоді дозволила перевернути себе на спину. Хлопець застиг наді мною і дивився такими очима, що у мене аж в роті пересохло від тієї вираженої ним пристрасті.

– Отже, мені не треба знати… – підступно прошепотів він. – Але ти, моя люба, маєш розуміти: я не відпущу тебе від себе ані на крок, доки не дізнаюсь всю-всю інформацію, що ти там від мене так старанно приховуєш!

Він сяйнув очима, вельми, здається, вдоволений моєю реакцією, веселим гучним сміхом, а тоді нарешті висмикнув з моєї ослаблої хватки той блокнот, розгорнув його, окинув поглядом та здивовано присвиснув.

– Отакої, – повільно проговорив він. – А тут порожньо! І що ж це за такі таємниці, що моя прекрасна фея не довірила їх навіть цьому надзвичайно надійному папірцю?

– О, такі таємниці, такі таємниці, що тобі навіть не снилось! – розсміялась я, намагаючись приховати вдоволення від того, що мене назвали феєю. – І взагалі, все-то ти хочеш дізнатись, всюди сунути носа! А я, може, прагну зберегти це в секреті, моє дівоче серце не готове довіряти тобі такі таїнства…

– Кажи вже!

– Гм. Я планувала тут писати перелік твоїх переваг та недоліків. І написала б! Але ти, паразите, надто рано прокинувся, тому мені довелось згорнути свою діяльність.

– Цікаво, цікаво, – у Томаса хижо заблищали очі. – І які ж у мене переваги, а які недоліки? Я хочу все знати?

– Не скажу.

– А я буду вибивати з тебе відповідь тортурами.

– Все одно не скажу!

Томас підступно розсміявся, а тоді погладив своїми широкими долонями по стегнах. Його руки безсоромно ковзали моїм тілом, не питаючи мого дозволу, і вже за хвилину я змушена була закусити губу, аби не застогнати і не видати нічим, що мені справді приємно.

– Цим, – прошепотіла я через силу ще за хвилину, – ти з мене точно нічого не виб’єш. Ти не досягнеш успіху в своїй підступній діяльності, Томасе Мелтон! Ох…

– Я чекаю на відповідь! – доторки стали ще більш відвертими.

Погляд мій злегка затуманився, я закусила губу, намагаючись стримати потік одкровень, на які вже була готова, а за мить – просто здалась.

– Гаразд, – прошепотіла я, – тоді ми почнемо з твоїх недоліків. Ти надзвичайно нахабний, брехливий, оманливий шпигун, який просто втерся мені в довіру та поводить себе, мов остання скотиняка, не має жодних перешкод, не прислуховується до здорового глузду і взагалі!..

Томас заткнув мені рот поцілунком, і кінець фрази я могла хіба що простогнати йому в губи.

Це все погрожувало затягнутись надовго, і, власне, я майже була готова здатись, але… Ні. Це занадто просто. Тому, зібравши рештки сили волі в кулак, я рішуче спихнула Томаса з себе і заявила:

– Я хочу на пляж!

– А я не хочу, – заявив мені Томас все ще грайливим голосом, але я вже була налаштована аж надто радикально і не збиралась спинятись ані на мить.