Розділ дев'ятнадцятий. Томас

Увесь сьогоднішній день був ще гіршим випробуванням за вчорашній. Якщо вчора мені доводилось просто стримувати власні пориви, доки Таня напівоголена крутилась у мене під носом, то сьогодні все було набагато гірше.

По-перше, я не знав, що в цьому резорті проводять якісь екскурсії. А їх таки проводили! І невідомо, хто та що може приховуватись у подібних хащах, бо ж, зрештою, не можу ж я на кожен кущ почепити маячок та камеру і уважно спостерігати за тим, що відбувається. У мене лише два ока! А тут навіть восьми не вистачило, будь я якимось павуком…

По-друге, і це мене лякало більше, на екскурсію Таня пішла не заради черепах, папуг та місцевих дерев, а тому, що її туди покликав Кім Йон.

Мене на шматки роздирало від ревнощів. Бо цей чоловік був корейцем, а отже, повністю вписувався в Танін типаж, на відміну від друге. А найголовніше, я все ще пам’ятав його досить сумнівну біографію і зовсім не хотів, аби Таня стала випадковою його жертвою!

Як Кім Йон поводиться з дівчатами, я, якщо чесно, не знав. Але тих справ, які ми з ним вели разом, мені вистачило з головою, аби абсолютно не хотіти з ним працювати у будь-якому форматі. А тим паче, дозволяти власній дівчині з ним…

Дружити!

Що це вона таке собі надумала?

Тому, коли Таня заявила, що вона має намір піти з Кім Йоном на вечірку, у мене мов дах зірвало. Я не враховував той факт, що теж матиму право там знаходитись, не бажав думати, як це виглядатиме збоку та як на мене дивитимуться інші мешканці резорту. Єдине, чого мені справді зараз хотілось – зачинити Таню в нашому номері-будиночку та…

Подальші думки перетинали будь-які межі пристойності, і я боявся їх озвучувати вголос, проте від себе не гнав.

Зараз вона повисла у мене на плечі та невдоволено вдаряла своїм маленьким кулачком по спині.

– Пусти! – обурювалась вона. – Пусти мене негайно! Це непристойно! І взагалі, що це ти таке собі дозволяєш? Томасе, ти мене соромиш!

– Я забираю свою жінку до свого номеру, – відрізав я. – І нікого не соромлю. Тут взагалі це абсолютно нормально, кожен розважається як може.

– Це ніяка не розвага!

– А я кажу, що саме вона. Тож не пручайся та тихо будь.

Таня фиркнула. Тихо? О, це було не про неї. Я відчув, як дівчина набирає повні легені повітря, аби загорланити, ще й долонями спирається об мої плечі, аби вирівнятись, і звук краще йшов, і, не знаючи, як змусити її замовкнути, перехопив її зручніше.

Дівчина втратила концентрацію, а моя долоня – абсолютно випадково, чесне слово! – опинилась під коротенькою спідничкою її сукні. А коли я притиснув Таню до себе, аби не дати злетіти з мого плеча, то зрозумів, наскільки ж насправді інтимним виявився цей доторк.

– Хей, – прошипіла Таня, – ти зовсім знахабнів, паразите!

– Ми з тобою поговоримо в номері, – відрізав я, вирішивши, що відступати вже все одно нікуди. – Не пручайся та не вертись, я тебе все одно нікуди не відпущу.

– Ти… Безсовісний гад.

– Я турбуюсь про тебе.

– Я на вечірку хочу.

– Перехочеш!

– Томасе, це все протизаконно!

Останнє слово вона прокричала уже в нашому будинку. Спочатку я всадовив Таню у крісло, а тоді взявся перекривати їй шляхи до відступу.

Я старанно зачинив двері на ключ, закрив всі вікна, засмикнув штори і зиркнув на Таню, що навіть у напівтемряві буквально світилась зсередини від своєї люті. Та в неї мало з очей іскри не летіли, така вона була на мене безмежно сердита.

– Ти! – обурено прошипіла вона. – Ти!.. Безсовісний паразит! Ти взагалі що собі надумав таке… Випусти мене негайно!

Таня, звісно ж, піднялась зі свого крісла, а тепер стояла навпроти мене, схрестивши руки на грудях, і немов кипіла зсередини. Вигляд у неї був такий, ніби вона щиро збиралась мене прибити, і чим скоріше, тим краще. Що ж…

Переживемо і таке.

– Я тебе нікуди не відпущу!

– Ти не маєш права. Я вільна людина. І взагалі, що ж мені на таких козлів щастить? Мій брат мене зачиняє, бо не може нормально, своїми словами пояснити, що за ним полюють якісь навіжені, що можуть мене вкрасти. Мій… Слухай, а хто ти мені? Сторож?

– Хлопець. Я твій хлопець, – майже прогарчав я, що було досить складно зробити, враховуючи, що у тих словах нема жодної букви «р». – А не сторож!

– Прекрасно! – вибухнула Таня. – Мій хлопець представляється моїм нареченим і не дає мені сходити на вечірку, бо, бачте, десь там в костюмі ананаса може бути якийсь страшний ворожий шпигун, що на мене накинеться і покусає!

– Так! Бо ти геть не враховуєш небезпеку! – обурився я, теж переходячи на крик, що для мене взагалі нетипово. – Ти не думаєш головою, не боїшся, що з тобою може щось трапитись. Ти просто лізеш на рожен, бо хочеш розважатись! Хіба нормальні люди так роблять?!

– А що, нормальні люди сидять під кущем і трясуться? Ну, і як ти будеш пояснювати всім довкола ту сцену, яку влаштував?

– Та дуже просто! Мені навіть брехати не доведеться! То були звичайні ревнощі!