Розділ п'ятнадцятий. Томас

Величезний торгівельний центр якось не одразу проасоціювався у мене з якимись серйозними проблемами. Зупинившись у холі та спостерігаючи, як крутиться на місці Таня, шукаючи поглядом власний супровід, я не відчув жодного сигналу лиха, більше того, розслаблено спостерігав за людьми, що проходили повз, та навіть не задумувався, що щось може піти не так.

Дарма.

Перша підозра, що діло тут нечисте, у мене виникла в ту мить, коли я побачив, як хижо Таня косить оком на один з магазинів косметики, що знаходився просто тут, у холі. Вдруге я дещо напружився в ту мить, коли побачив, яка саме компанія вибралась її сторожити.

Вельченко обіцяв, що дасть достойний рівень безпеки, аби можна було ні про що не турбуватись, але хто ж знав, що настільки! За трьома тендітними жінками, що прямували до нас, тупало ціле стадо охорони. І воно було досить таки примітним.

– Привіт, Томе, Таню, – всміхнулась Ірма, зупиняючись поруч з нами. – Знайомтесь. Це Мілана та Поліна, мої подруги. Вони вирішили погуляти сьогодні з нами.

– Я так втомилась сидіти вдома і няньчити дитину, що іноді можу дозволити собі виходити в люди, – всміхнулась Мілана, дружина Алекса Вельченка. – А Поля якраз була у мене в гостях, і я покликала її з собою.

– Поліна, – просто представилась дівчина, простягаючи руку Тані для рукостискання. – Рада знайомству.

– Я теж рада, – Таня дещо розгублено зиркнула на зграю охоронців, яких було чоловік шість, напевне. – Але… Томасе, – вона повернулась до мене, – тобі не здається, що це трошки занадто? Ти ж обіцяв!

– Що занадто? – дивувався я. – Що обіцяв?

– Обіцяв, що я не відчуватиму себе, мов під прицілом.

– Та я ж не…

– Тут забагато охорони!

Не сказати, що мене це надто засмучувало, бо з такою кількістю захисників мало хто зможе впоратись, але так, певна ментальна проблема мала місце. Бо Таня ніколи не погодиться блукати торгівельним центром, доки за нею тягнутиметься такий «хвіст».

– Я не знав, що їх буде стільки, – промовив я. – Це, напевне, наш шеф проявив ініціативу і…

– То йди до біса зі своїм шефом та з вашою ініціативою, – Таня сердито схрестила руки на грудях. – А я нікуди не піду. Бо ти мені що обіцяв? Що за нами не ходитиме цілий кагал охорони!

– Але ж я…

– Не варто так нервувати, – втрутилась у розмову Поліна. – Це моя охорона.

Ми з Танею дружно повернулась до неї.

– Ваша? – перепитала дівчина, підозріло дивлячись на Поліну.

– Мій чоловік – Платон Лісовський, ви, певне, чули про такого? – весело всміхнулась жінка. – І він дуже, ну дуже за мене переживає. Тому я частенько ходжу куди-небудь з великим штатом охорони, це вже нікого не дивує. Вийти заміж за мільярдера, скажу я вам, любонько, не краще, аніж за якогось психа. На Ірмі, наприклад, просто маячок.

– Який я сама ж і запрограмовувала, – підтвердила жінка. – Бо у Арсена інші методи. Коротше, не звертайте уваги, це охорона Поліни.

– І трохи моя, – підтвердила Мілана. – Бо Алекс переживає, коли я виходжу з дому сама. Бізнес, конкуренти… коротше, ви розумієте.

– Ага, – трохи з сумнівом промовила Таня. – Розумію, але…

– От бачиш, – підхопив я, – це зовсім не твоя охорона. Але ж ми не можемо змушувати Поліну чи Мілану лишатись без захисту, чи не так?

Не знаю, з чого б то раптом їх чоловіки вирішили за ними чи не цілий взвод відправити, але так мені буде спокійніше.

– Так, – Таня зітхнула. – Гаразд. То ми можемо йти? Я… Дехто, – вона виразно зиркнула на мене, – вирішив, що мені треба поїхати за кордон, а в мене геть нічого нема вдягнути. От. І треба швидко зібратись, і… Коротше, мені якось трошки незручно.

– Чого? – здивувалась Ірма.

– Бо я планувала мучити Томаса, а не незнайомих мені людей, – відкрито заявила Таня. – Коротше, я не знаю, це якось неправильно – виносити вам мізки.

– Нормально! – махнула рукою Поліна. – Тут є такий шикарний магазин спідньої білизни та купальників, закачаєшся…

– Так, моєму Алексові, – влізла Мілана, – дуже подобається, коли я щось там купую…

Вони взяли Таню попід руки та, не даючи їй навіть на крок звернути в сторону, впевнено повели вперед, до бутика, про який так натхненно розповідали.

Я ж, якщо чесно, мав намір звернути кудись вбік та почекати на лавочці, але Ірма спіймала мене за рукав.

– Не відлинюй, – заявила вона. – Тобі дівчина що сказала? Що привела тебе сюди доводити до сказу покупками в магазинах. Отже, приєднуйся. Ти знаєш, скільки я часу витратила, аби вмовити Поліну взагалі брати в цьому участь?

– А хіба вона пішла не добровільно? – здивувався я. – І охорона… З яких це пір Лісовський так стереже свою дружину?..

– Томасе, – закотила очі Ірма, – коли Арсен казав, що ти баран, він применшував проблему, а не перебільшував її… Це оперативники з нашої спецслужби вперемішку з Платоновими людьми. І вони тут під прикриттям, бо інакше твоя фурія влаштувала б нам істерику. Ти взагалі в курсі, що за вами тягнеться хвіст, ні?.. І ця людина ще працювала в Інтерполі…