Розділ третій

Першу пару, ту, що з предмету, з якого вже мала залік, я успішно прогуляла. Не найвідповідальніша поведінка, але нічого, переживуть. Навряд чи там було щось цікаве. Окрім того, я підозрювала, що мої подружки теж на неї не пішли, як і більшість студентів. Аби заняття хтось відвідував, не варто виставляти оцінки ще на початку грудня, але нашому викладачеві, здається, подобалось сидіти у порожній аудиторії та просто читати свою книгу.

На другу довелось з’явитись. Щоправда, до університету ми з Томасом зайшли через інший вхід та трошки попетляли коридорами, бо я все ще переживала, що зіткнусь з братом. Гайнути до Києва аж до початку наступного семестру – хороша ідея!

Моя ніч пройшла тривожно. Томас постелив мені на дивані, а сам ліг на підлозі, і, хоча він стверджував, що йому там зручно, та й зранку виглядав виспаним, мене все ще мучила совість. Я крутилась, мов на вертелі, та постійно повторювала в голові свою останню розмову з братом.

Чому Ян себе так повів?

Ні, він, звісно, завжди був занадто владним, але цього разу все вийшло ну аж зовсім… Поза межами здорового глузду.

Він хотів мене зачинити! Мов у полоні!

Навіщо?

Просто аби продемонструвати свою владу наді мною?

Ні. Я зараз мало хорошого могла сказати про власного брата, але все-таки розраховувала на те, що він розумна логічна людина, отже, керується чимось адекватним, коли здійснює певні вчинки. Які в нього могли бути причини?

Звісно, Томасові про це я говорити не стала, але зробила висновок, що мій брат влип у якісь неприємності. І всерйоз припускав, що відігратись можуть на мені.

Що ж… Це не найприємніше, про що мені доводилось думати у житті. Але, зрештою, тоді буде безпечніше знаходитись подалі від нього і не виходити на контакт.

Можливо, у мені говорила не доросла людина, а ображена маленька дівчинка, але я до цієї ображеної маленької дівчинки мала намір прислухатись!

Ніхто не може так просто безкарно витирати об мене ноги. Якщо переживав, то міг би все пояснити. Я ж не маленька! Зрозуміла б усе, сиділа б вдома під замком.

А він не розповів.

Чому?

Думаю, бо не хоче посвячувати мене у власну діяльність. Може, переживає за мене, а може, просто такого натворив, що мені про це знати не треба.

Та перспектива радувала ще менше. Не вистачало тільки прийти до висновку, що мій брат всерйоз порушує закон. А він може! Я б не здивувалась.

От і не став пояснювати. Зрозумів, що я не схвалю його дії, навпаки, буду жахливо обурена! Вирішив, що краще просто зачинити мене вдома, аби не патякала під руку.

Чим далі я про це думала, тим сильніше сердилась на брата і тим більше відчувала вдячності до Томаса. Мені дійсно треба поїхати! Можливо, він, сам того не підозрюючи, витягнув мене з надзвичайно великих проблем з законом.

Томас зранку ні про що не питав. Він бачив, що у мене поганий настрій, та, на відміну від інших людей, не намагався лізти межі очі та колупатись в моїй душі, а просто дозволив вволю посумувати. Тому, виходячи з під’їзду, я вже майже не відчувала себе зрадженою.

З братом потім розберусь.

Рюкзак я взяла з собою. Томас говорив, що, скоріше за все, ми поїдемо на вокзал просто з університету, а за той час, що я буду на парах, він кудись подіне свій мотоцикл та винайме таксі. Те, що в нього був такий чіткий план, вселяло в мене віру, що все пройде гладко.

Гаразд, може, у нього аж занадто детальний план, і це мусило б мене насторожити, але я чомусь на підсвідомому рівні довіряла Томасові.

Може, він справді мій прекрасний принц, який врятує мене від злого дракона-брата, і ми з ним гайнемо кудись подалі від усіх перешкод…

Отже, гнана цими думками, я дійшла до потрібної аудиторії, роззирнулась, аби переконатись, що тут нема нікого навіть віддалено схожого на мого брата, а тоді пірнула всередину приміщення. Там вже потрохи збирались мої однокурсники, і я поспішила на своє стандартне місце, всілась зручніше та видерла чистий листок з зошита, аби писати майбутню контрольну роботу.

Ведміцький поки не прийшов, зате до аудиторії влетіла Оля, одна з моїх подруг. Примітивши мене, вона радісно всміхнулась та поспішила сісти поруч. Оля вчилась так собі, а в мене завжди можна було списати. Та зараз, судячи з того, як поблискували її очі, вона явно не через контрольну планувала влаштуватись біля мене.

– Танька, – зашипіла вона, – це що таке було? До клубу не прийшла! Я тобі дзвоню-дзвоню, а ти слухавки не береш… А потім взагалі твій брат відповів, сказав, що тебе нема вдома, а телефон ти забула. Ще спитав, чи ти не з нами… Це де ж ти так вдало повіялась, що навіть твій чудовий братик тебе не знайшов, м? – очі Олі підозріло спалахнули. – Ділись негайно, Тань!

Я зітхнула.

– Та я… У справах довелось поїхати…

– Без телефону?!

– Так, без телефону. – закотила очі я, – бо інакше мій брат за мною би, як собака по сліду, пішов! А мені треба було так, аби без його втручання…

– Знаєш, а я б не проти, аби такий, як твій брат, за мною постежив, – Оля облизнула губи. – Він у тебе та-а-акий гарячий, ти в курсі?