Глава 26

Ніка

   Коли повернулася додому, одразу помчала до своєї кімнати та сіла за ноутбук. Перед тим ввімкнула свій телефон та переглянула деякі повідомлення від друзів та Арсена, проте все відклала його в сторону. Мені стало цікаво про травму Грю. Друга не хотіла розпитувати відразу та засипати питаннями, але хотіла дізнатися правду. А правда мене здивувала. Його найкращий друг став причиною падіння Грю з сідла. Такого я не очікувала. Звіно, його друг хотів отримати золото, але це так ницо таким способом. Я швидко набрала Валерію та все їй розповіла. Вона сказала, що не знала саме такої правдивою історії, тому одразу поговорить з Грю про це. Дівчина спробує його переконати.

- Донечко спустися тут до тебе хтось приїхав. – почула голос матері.

   Коли я спутилася на перший поверх, тоді одразу зіткнулася з поглядом мого друга.

- Марку? – я здивовано дивилася на нього, адже не очікувала його тут побачити.

- Можемо поговорити? – він якось дуже ніяково говорив. Соромно?

- Зараз попрощаюся з бабусею і прийду. Проходь в мою кімнату.

   Я попрощалася з бабусею. Вона не хотіла ніяк їхати, бо їй було мало цих два дні, але все ж таки поїхала. Добре, що  хоч Олаф зі мною лишився.

   Піднявшись до своєї кімнати, одразу помітила, що Марк нервує. Він потерав свої руки та ходив з місця на місце. Дуже дивний він сьогодні.

- Чого приїхав? – одразу запитала, бо в мене не було ніякого бажання з ним говорити.

- Що за стаття? – хлопець вирішив перевести тему. Гаразд.

- Ти дивився в ноутбук, який я забула закрити. Ясно. – я зробила довгу паузу і продовжила: – Це стаття про Грю та його травму.

- Новий хлопець?

- Друг дитинства. – сухо відповіла. Його слова мене зачепили. – Ти прийшов сваритися чи чого? Ти так і не дав відповіді на моє запитання.

   Мені взагалі не було приємно усе, що зараз тут відбувалося. Для чого Марк прийшов? Якщо знову помовчати та піти, то краще б не приходив.

- Ніко, я прийшов примиритися.

- Серйозно? – обурено подивилася на друга.

- Ніко, я себе не правильно повів. Я твій друг і мав тебе підтримати, а не ображатися.

- Ображатися?! Ти образився на мене? Марку, мені погано було, а ти просто відвернувся тоді, коли я потребувала тебе! Ти це розумієш? - я вже не могла стримати емоції. Мені так стало образливо та гидко від цієї ситуації.

- Ніко, не перебивай і послухай, гаразд?

- Добре. - я сіла на ліжко та пильно дивилася на друга.

- Я винний. Мені також не дуже це приємно говорити, бо не правильно поступив. За ці два дні, я думав і зрозумів, що так не потрібно було робити. Я повинний був тебе заспокоїти, підтримати, а не закриватися від тебе. Ні, вибач мені. Я себе паскудно повів.

- Марку, я рада, що ти прийшов. - я обійняла друга, сильно, сильно. Саме зараз мені так було приємно на душі. - їсти будеш? - швидко перевела тему та побігла на кухню.

   Зараз подумала, що найшвидше та найкращим буде зробити бутерброди та по кружечці чаю. Я швиденько нарізала овочі та взяла нарізану шинку. Поклавши перед Марком тарілку та перед собою, та швиденько почала їсти.

- Відвезеш мене, будь ласка, в одне місце? - попросила я друга.

- А до квартири ще не будеш їхати? - він запитально на мене дивився та чекав відповіді.

- Звісно, що поїду, проте спершу підкинеш мене в одне місце. Буду дуже вдячна. - я щенячими очима дивилася на Марка і знала, що він довго не витримає і погодиться.

- Гаразд, доїдай швиденько поїмо і поїдемо.

- То куди ми їдемо, а точніше ти? – запитав Марк, коли ми вже сіли в машину.

- Хочу поїхати до Арсена, але перед тим я до нього подзвоню. Тому веди себе тихенько. – я приклала вказівний палець до губ та набрала номер Арсена.

   На моє здивування хлопець відразу взяв трубку. Я думала, що спершу до нього навіть не дозвонюсь.

- Ніко! Нарешті ти сама подзвонила. – він з полегшення видихнув. Я довго його мучила, бо не звертала увагу на його дзвінки і повідомлення.

- Арсене, я можу до тебе зараз під'їхати? – одразу перейшла до справи.

- Гаразд.

   Я одразу вибила дзвінок та поклала свій телефон до сумки. Поки їхали, двоє слухали нові хіти та радісно підспівували. Мені цього не вистачало. Не можу я довго злитися на своїх друзів, тай взагалі на людей. Проте, у мене ідеальна пам'ять і все в деталях пам'ятаю. Я не злюка, просто такий характер. Така особистість, як я роблю добро до того часу, поки мене не зламають, не скривдять і не почнуть знущатися.

- На тебе зачекати? – запитав друг, коли я вийшла з авто.

- У тебе ж робота.

- Сьогодні я взяв вихідний. – він усміхнувся своєю усмішкою і чекав моєї відповіді.

- Якщо тобі не складно, то зачекай. Я буду не довше двадцяти хвилин.