Глава 24

Арсен

   Сьогодні день був невдалий з самого початку. Коли лиш Оля переступила поріг мого кабінету, зрозумів, що все буде дуууже складно.

- Чим я забов'язаний, що ти до мене прийшла? – сухо запитав і вже готувався до найгіршого.

- Арсенчику, я сумую. – надувши накачені губки, почала повільно підходити до мого столу при цьому, виляючи стегнами.

- Мені здається, що в тебе немає часу сумувати за мною. Бачив, що тебе звозив твій новий кавалер на Балі. – почав засипати аргументами, щоб вона пошвидше здалася.

- Ревнуєш? – вона лиш радісно усміхалася, бо по-своєму трактувала інформацію.

- Олю, ти ж знаєш, що між нами не може нічого бути? – я спокійно говорив, але всередині все починало вже кіпіти.

- Арсенчику, ти ж знаєш, що все буде так як я захочу? – вона поглядом кинула виклик.

   Я встав з крісла та підійшов до вікна, мені так не хотілося навіть дивитися на неї. Коли опустив погляд на прохожих, тоді запримітив знайому фігуру. Ніка та її подруга Лада прямувала до будівлі. Зараз так не вчасно. Чому ж вона не попередила мене? Хоча, може, так буде й краще. Навіть не прийдеться просити мені підігнати Олі. Просто зроблю те, що вона й хотіла.

- Олю, – я звернувся до дівчини та продовжив розмову, бо вона не перебивала: – Навіщо ти сюди з'явилася?

- Оце мені вже до вподоби. Нехай в це русло і йде наша з тобою розмова. – дівчина зробила знову декілька кроків до мене. – Я ж знаю, що сьогодні в тебе немає ніяких планів.

- І?

- І мені подобається як від тебе пахне. – уже майже впритул підійшла до мене та поклала свої руки мені на груди.

   Я не спішив їх скидувати, тому дівчина почала вважати, що для неї горить зелене світло.

- Яка в тебе мета? – почав заговорювати їй зуби та тягнути час.

- Я хочу тебе, Арсене.

   Після цих слів дівчина впилася своїми губами. Неприємне відчуття я відчув одразу. Я не відповідав не поцілунок, адже не хотів. Я хочу, що вона почала своїми руками лізти до моєї сорочки, щоб розщепити ґудзики. І який же я був радий, що не прийшлося далі заходити. Тут почувся стук. Я швидко розірвав поцілунок та подивився на Ніку. Дівчина стояла біля прокинутих на землю стаканчиків з лате чи з чим вони там були, не знаю. На її очах одразу виступили сльози. Очі дівчини почали палати зелен вогнем. Мені стало паршиво на душі. Я справжній покидьок.

- Вибачте, що завадила вам. – вона це сказала та вийшла з кабінету.

- Хто вона? – запитала Оля.

- Та, для кого ця вистава.

- Ти використав мене? – вона зробила великі очі від здивування.

- Як і ти мене. Ми квити. А зараз, вибач, я мушу пояснити своїй дівчині.

   Я помчався за Нікою, але по дорозі мене зупинила її подруга. Вона сказала, що їй потрібно дати час, тож, усе ж таки відступив. А серце ледь на куски не рвалося.

   "Що ж я накоїв?" – подумки ненавидів себе.

   День йшов дуже довго. Навіть дуууже довго. Після завершення робочого дня, вирішив поїхати в клуб, потрібно, якось освіжитися та забути те, що я накоїв. Мої думки перервав телефонний дзвінок.

- Слухаю, Святе. Що хотів?

- Я чув, що ти накоїв сьогодні. Чекаю тебе разом з Валерією в нашому клубі. – різко та грізно промовляв брат.

   Я хотів ще щось сказати, але брат завершив дзвінок. Він злий на мене. Потрібно їхати та поговорити з друзями. Я не буду себе захищати, але і не буду звинувачувати.

- Доброго вечора, пане Арсене. – промовив до мене охоронець закладу.

    У відповідь я лиш кивнув головою чоловікові та попрямував всередину. Чомусь як зайшов у зал  і на мене линула хвиля музики, тоді мені стало кепсько. Мене самого аж починало трусики від думки того, що я накоїв. Повернувши голову в правий бік, я зустрів поглядом своїх друзів. Вони як і зазвичай сиділи за нашим столиком та про щось гучно сміялися. Їхні розслабленні обличчя трішки заспокоювали.

- Привіт. – привітався до друзів, коли підійшов та сів за столик.

- Привіт. – вони водночас відповіли та прискіпливо на мене поглянути. Усмішка з їхніх уст пропала. Це означало, що попереду в мене буде довгий допит.

- Я тебе зараз буду дуже уважно слухати? – повідомила Валерія, попиваючи свій коктейль.

- Питай, що хотіла. – здався я.

- Навіщо ти так робиш? Для чого так ставився до Ніки? Чому так її ненавидиш? – почала мене засипати питаннями Валерія.

- Послухай. – перебив її. – Я ні разу не казав, що її ненавиджу. Мені вона подобається!

- То чому ти так поводився, як останній дурень? – уже запитав у мене брат.

- Батько сказав, що я повинен одружитися з Олею. А Ніку мені доведеться забути. – почав згадувати спогади і знову відчував ті самі емоції. Ненависть просто переповнювала мене з середини повністю.