Глава 19

Ніка

   Коли відчинилися двері ліфта, я витерла рукою швиденько всі сльози і наказала собі: "не плакати". Дістала з сумки-клатч ключі від квартири та запхала в замок. На моє здивування двері були відчинені. Мене це налякало, але з другого боку знала, що подруга мала бути в середині. Коли Лада вдома сама залишалася і до неї приходив Свят, вона рідко зачиняла двері на ключ. Дивно, але нехай вже так буде. Я казала, що потрібно бути більш обережною й безпечнішою, але зі своїх хлопцем дівчина не боїться нічого.

- Ладо я вдома. - голосно повідомила, бо можливо Святослав зараз у нас.

   Проте, у відповідь я почула голосний плач та схлипування. Боже, що ж трапилося. Я кинула ці кляті туфлі на каблуках та побігла у вітальню звідки долинав звук. Коли прибігла, то побачила подругу, яка сиділа на підлозі, спершись спиною на диван та зігнувши ноги в колінах, плакала не звертаючи нінащо увагу.

- Ладо, що трапилося? - стурбовано сіла навпочіпки поруч з нею.

- Свят… - уже, що змогла вимовити Лада.

   У моїй голові виникло безліч проблем, які б могли статися. Я не хотіла питати, що трапилося, бо сенсу немає. Спочатку потрібно дівчину привести до тями, щоб вона заспокоїлась.

- Усе буде добре, чуєш?

- Угум.

   Я ніжно обійняла подругу та гладила її по спині. Через декілька хвилин вона почала заспокоюватися. Її дихання ставала рівномірне, а не перевести, як до цього часу.

- Я налию теплої водочки, будеш? - обережно запитувала її.

- Так.

   Я швидко допомогла їй встати з підлоги та посадила Ладу на диван. Вона дивилася перед собою. Мені в цей момент стало моторошно, адже я таку ще її не бачила давно. Ще коли вона сильно посварилася з батьками. Її стан був десь такий самий. Я підігріла швиденько водичку та налила в стакан.

- Краще? - запитала в подруги.

- Дякую. - вона постаралася видавити усмішку. - Ніко, що трапилося? - вона стурбовано запитала. Я спочатку не зрозуміла про що це вона, але потім до мене дійшло, що сильно плакала, і напевно це видно на обличчі.

- Ладо, я розкажу, але скажи спершу ти. Тебе я таку давно не бачила. Що трапилося?

- Ми посварилися зі Святом. - видавила з себе ці слова, подруга. Я бачила, що їй складно про це говорити, тому зрозуміла, що питати більше не потрібно нічого.

- Усе буде добре. Я впевнена, що ви помиритися. - почала заспокоювати подругу.

- Ніко, якби ти тільки знала…

- Прийде час, коли будеш готова розповісиш. А зараз тобі потрібно відпочити.

- Ти права. - вона впевнено стала з дивана й подивалася на мене з надією. - Справді думаєш, що ми помиримся?

- Я не знаю, що у вас там трапилося, але впевнена, що все буде добре. Святослав любить тебе й це дуже помітно. Якби він не ображався, все одно прийде й помириться. Любов понад усе, розумієш? А для нього ти дорога.

- Ніко, ти справжня подруга.

   Лада мене обійняла, а потім я пішла за подругою, щоб вкласти її, наче малу дитину. Вона закуталась в ковдру та трішки повеселішала.

- На добраніч, Ні.

- Добраніч, спи. Завтра зранку прокинешся, і побачиш як швидко ви помиритися.

   Подруга у відповідь усміхнулася і заплющила очі. Я тихенько вийшла з її кімнати та направилась у ванну кімнату. Потрібно якнайшвидше змити цей бруд із себе. Після того як прийняла душ, пішла на кухні та заварила тепленького чаю. Що, що, а це зараз мені найбільше бракувало. І ще хотілося з кимось поділитися наболілим. Проте, як завжди повинна приварювати та проживати все у собі. Як же мені це набридло вже. Навіть поплакати нема кому. Стоп! Може з Марком поговорити? Напевно це буде правильним рішення до нього задзвонити.

   Коли я дістала свій телефон з сумочки, то побачила на екрані ім'я "Марк". Моєму здивуванню не було меж. Він, що телепатично відчув, що потрібно мені з ним поговорити чи, то вже у мене дах їде від цього всього? Я не гаяла часу та відразу прийняла виклик.

- Привіт.

- Привіт, ти вже прийшла додому я так розумію? - я нічого не відповіла, бо його тон мені вже не подобався, тому він продовжив розмову: - Послухай, я зараз з Валерією їду, ми заїдемо до вас.

- Марк, кажи як є. Що трапилося? - я почула заплакали голос Валерії, і зрозуміла, що щось взагалі не добре коїться.

- Ніко, я не знаю як це сказати. Лади поруч нема?

- Марк, щось з Святом? Ну, кажи.

- Він попав в аварію і зараз в лікарні, в операційній. - на одному диханні сказав. Його душа зараз теж дуже боліла.

- Боже! - скрикнула я. - Як же Ладі сказати, вони ще й посварилися. Подумає, що це її вина.

- Ні, ми зараз приїдемо за вами і якось скажемо.

- Я сама попробую, але ви приїжджайте. Ви де зараз?

- За десять хвилин вже будемо.

- Таксі так точно не швидше буде. А хто сказав, що з Святом трапилося?