Глава 13

Ніка

   Сьогодні я прокинулася з тими відчуттями, що щось роблю не так. Не знаю, що саме? Я потягнулася до тумбочки, щоб взяти в руки телефон, переглянути повідомлення та зайти в Інстаграм, бо щось давненько нічого не постила. Коли лиш ввімкнувла свій ґаджет, тоді помітила повідомлення від Кирила і від Арсена. Арсена? Здивовано дивилася на екран смартфона. А потім подумала, що він мені написав точну годину, коли зможе зустрітися. Відкривши повідомлення, я ще раз підтвердила те, про що подумала раніше. А от Кирило мене дуже здивував.

Кирило: Доброго ранку) Надіюся тебе не тривожили ніякі кошмари.

Я: Ти не снився, тай того. – і відправила смайлик, який усміхався догори ногами.

Кирило: Я радий. – він відправив ще смайлик, який показував язик.

   Усміхнена я подививлася на вікно. Через тюль проглядали промінчики сонця, тому подумала, що потрібно таке сфотографувати і кинути в сторіс з натписом: «Усім доброго та приємного раднку)»

   Вийшла з кімнати у хорошому гуморі та одразу ж попрямувала на кухню, звідки був чутний аромат їжі.

- Доброго ранку, сово. – привіталася подруга.

- Доброго ранку, жайворонку. – так самісінько відповіла.

- Я сподіваюся, що ти зараз мені все розкажеш, а інакше…

- Я не голодна. – перебила, усміхаючись, подругу.

- Ей, - вона тупнула ногою. – ну так не чесно. Хоч не хоч, але мусиш розказати.

- Нічого не буду розказувати. – таки не здавалася я. – Ти мені про вас з Святом одразу ж сказала? Ні. Тоді і я не буду.

- Стоп. Ти, що, зустрічаєшся? – Лада підняла на мені свій погляд, де було помітні її великі, від здивування, очі.

- Ми з Арсеном складемо договір.

- Серйозно? – весело запитувала.

- Ні, ти знаєш я так просто ляпнула.

- Та добре, не злися на мене. Я рада. Тепер ви станете ближчі одне до одного.

- Та ну тебе. – кинула я в неї рушник, який попався під руки. Та також засміялася.

   Ми поснідали смачними налисниками, які спекла Лада. Я її розповіла як пройшла моя вчорашня зустріч з Кирилом та те, що він став для мене не ворогом, а другом. На це Лада дуже дивно дивилася на мене та ніяк не хотіла вірити в цю ситуацію, але сприйняла за норму. Я знаю, що вона теж йому не довіряє і на це є вагомі причини, але… Мені цікаво з ним, тож думаю, що хоч дружити ми зможемо. Бо на більше йому нема чого сподіватися.

   Поснідавши, Лада попрямувала на зустріч зі своїм хлопцем. Сьогодні вони вирішили провести час разом. Ну, а я сиділа на дивані та читала книгу, а точніше не знала чим себе зайняти. У мене було страшне хвилювання перед зустріччю з Арсеном. Я його не боялася. Можливо не боялася. Я не знаю, він викликає в мене дуже незрозумілі емоці й це лякає.

   Уже ближче до зазначеного часу я почала збиратися. Вирішила одягнути комбінезон в темних тонах, який одягала на випускний вечір, взулася в білі кроси, які були дихаючі, адже зараз ще спекотно на дворі. На голові зробила високий кінський хвіст, мою корону зачіску. З макіяжем я довго не думала, тому що підкрутила та підфарбувала війки, гелем вклала бровки та нанесла матову помаду пудрового кольору на губки. Одягнула на ліву руку годинник та кольцо з білого золота на вказівний палець. Покропилася улюбленими духами та усміхнулася собі в дзеркало. Мені подобалося як я зараз виглядаю. Тому впевнена вийшла з квартири та попрямувала на зазначене Арсеном місце.

   Підходячи ближче, я зрозуміла, що це скоріше за все його офіс. Мені знову стало якось ніяково.

   «Чи справді я роблю правильний вибір?» - поставила собі таке запитання.

   Коли я зайшла всередину великого будинку, то доразу ж підійшла до ресепшину, де сидів хлопець.

- Добрий день. Чим можу вам допомогти? – привітно усміхнувся хлопець.

- У мене зустріч призначена з Арсеном… - Я не знаю як його по батькові.

- Ви мали на увазі з Арсеном Даниловичем, нашим босом?

- Так, - сказала голосно. – напевно. – І тихіше додала.

- Піднімайтеся на четвертий поверх. Там вас зустріне Анет, секретарка та помічниця Арсена Даниловича.

- Дякую, гарного дня. – ніжно сказала.

- Надіюся, що ще зустрінемося. – додав у спину хлопець.

   Поки я піднімалася ліфтом, то ще обмірковувала свій вибір. Чи справді я добре вчиню? Але, що ж думати? Усе буде добре. Правда ж?

   Коли відчинилися двері ліфта, тоді побачила темноволосу дівчину, яка стояла з горою папок у руках та визирала, щоб побачити мене. Я поспіхом підійшла до неї, щоб допомогти з паперами, адже ще трішки й вони всі впадуть на підлогу.

- Дякую. – полегшено зітхнула.

- Будь ласка. – усміхнено відповіла.

- Це ви шукали Арсена Даниловича?

- Так.

- Тоді пройдіть за мною. – легко усміхнулоася мені.

   На перший погляд вона привітна дівчина, але дуже замордована роботою. На це вказує її зачіска, яка ропатлана та зручний одяг і взуття, яке вона носить, бо напевно часто бігає та щось важке переносить з місця на місце. З нею я б хотіла подружитися. Мені здається, що вона цікава особистість, та й подружок в офісі фіктивного хлопця добре мати. Усяке буває. І ЩО, ЩО ВІН ФІКТИСНИЙ ХЛОПЕЦЬ? Краще перестрахуватися.