Глава 12

Ніка

   Поки я роздумувала на тим, чи погоджуватися, чи ні? Ми вже приїхали на місце, до великого торгового центру.

- Даю час усе обдумати, поки ми будемо ходити по магазинах. – Арсен це сказав і вийшов з машини для того, щоб відчинити мені двері.

   Я йому на ці слова нічого не відповіла, але ідея мені сподобалася. Він красивий, ніби розумний, тож чом би й ні? Але добре, що є час усе краще обміркувати.

- Спочатку по одяг? – запитально на мене подивилася Лада, коли ми підійшли поближче до новоутвореної парочки.

- Гаразд. – стримано та сухо погодилася. Не дуже мені хотілося ходити по магазинах з маловідомим чоловіком. Але про, що я можу говорити, коли я їхала з ним в одному автомобілі. Одним словом – треш!

   Коли ми зайшли всередину торгового центру, то одразу попрямували на другий поверх, де знаходилися магазини з дорогим одягом і не дуже. Моя подруга зайшла в перший магазин, а точніше, у найдорожчий.

- Добрий день! – ласкаво усміхаючись, привіталася з нами продавчиня магазину.

- Добрий день! – відповіла я з Ладою.

- Вам допомогти з чимось?

- Ні, дякую, ми тут оглянемося, і коли потрібно буде, тоді Вас покличемо. – відповіла я, перебивши подругу. Упевнена, що вона хотіла сказати, що потрібна допомога. Зараз почне вибирати дорогі речі, бо вона обожнює такі речі носити. А в нас зараз туго з грошима, але сумніваюся, що це зупинить її хоч на мить.

    Ми ходили і розглядали речі. За нами, як охоронці, ходили Свят і Арсен.

- Щось вибрали? – таки нарешті запитався Свят. Напевно їм уже надоїло ходити з нами.

- Угум, підемо приміримо. – відповіла за нас двох Лада.

   Для себе я обрала одне чорне плаття в дрібний білий горошок, яке було на брительках та з білою сорочкою, ніби накидка. Воно виявилося досить не дорогим, тож таке я могла собі дозволити з чистим серцем.

   Ми водночас відкрили ширму та вийшли з роздягальні, щоб подивитися на себе в більше дзеркало.

- Мені подобається як воно сидить на мені. – покрутившись, ствердно сказала.

- І справді. – погодилася Лада. – А як тобі цей костюм?

   Подруга вибрала спортивний костюм. Чорні велосипедки та такого ж кольору топ.

- Класно. – ствердно сказала. Я на таке не дивилася, тому що в мене схожий костюм-комплект уже існує в моєму гардеробі.

- Мені здається, що до цього тобі було б добре зробити мальвінку, бо ж ти не розпустиш волосся. – знаючи мене, проговорила подруга. – І ти готова на побачення.

- Звідки знаєш, що я в цьому піду? Можливо, я купила для особливого випадку.

   Ми почули за спиною чоловічий кашель, тому вимушені були повернутися на сто вісімдесят градусів і перервати наші теревеньки. Реакція Арсена мене здивувала. Хлопець сидів склавши руки на грудях та пильно сканував своїм особливим поглядом. Коли його очі піднялися до обличчя, я відчула, що трішки починаю червоніти.

   «Можливо, у мене таке реакція, бо не мала ще хлопця?» - поставила собі таке запитання. Хоча добре знала відповідь на нього.

   Я, не дочекавшись одобрення від хлопців, попрямувала у роздягальню. Зайшовши всередину та закривши за собою ширму, я глянула на себе в дзеркало. У ньому побачила дівчину, в очах якої був помітний вогник. Мене це насторожило. Я б сказала, що дууууже насторожило.

- Ти цю сукню будеш брати? – запитала Лада, коли я вийшла з роздягальної.

- Так. А що таке? – вирішила перепитати, бо чомусь мені здається, що щось вона не договорює.

- Просто бачила як на тебе дивитися Арсен. Мені здається…

- Що?! – роздратовано перебила подругу.

- Мені здається, що ти йому подобаєшся. – усміхнено проговорила Лада.

- Ладо, ви вже йдете? – перебив нашу розмову Свят.

- Уже йдемо, любий. – щиро усміхнувшись, подруга пішла до свого хлопця.

- Любий?

    «Ого! Це ж коли в них так усе почало швидко розвиватися? Чесно, я рада за подругу, що в неї все добре. Нехай так усе й залишається.» - подумала я собі.

   Ми вийшли з магазину одягу задоволені, як слоники, але дивлячи на хлопців таке не скажеш. Їх щось тривожило.

- Що з цими двома? – запитала пошепки в подруги, хоча ми йшли спереду хлопців і вони нас не чули.

- Якісь труднощі в них там появилися, але вони мізерні.

- Ясненько.

   У магазині з продуктами ми були недовго. Нам вдалося швидко закупити потрібні продукти. Я й не знала, що ходити з кимось за покупками так весело. Можливо, це ще колись повториться. Мені сподобалося. Але одна думка ніяк не покидала мою голівоньку: "Погоджуватися?".

   Коли ми вийшли з торгового центру, то направилися до машин. Хлопці рівномірно розклали все у два багажника та запрошували нас сісти в машини.

- То як? - запитав Арсен мене, коли лиш сів на водійське сидіння та розвернувся своїм корпусом до мене. Хлопець уважно вдивлявся в моє обличчя, ніби що шукав. Напевно відповідь. Але чомусь в мене від його такого погляду пульс пришвидшився. Чому?