Глава 11

Ніка

   Прокинулася я від шуму за дверима моєї кімнати. Напевно Лада вже прокинулася. Я встала з ліжка, спустила ножками на м'який коврик та направилася до дверей.

- Вони точно ще сплять? – почула тихий шепіт чоловічого голосу.

- Точно? Ходімо на кухню.

   Я від страху одразу ж почала шукати щось важке, щоб змогла захиститися від незнайомців. Але мої сумніви розвіяли наступні слова.

- Свят скажи для чого я сюди препхався? – шепотом запитував.

- Бо тебе тягне сюди, брате. – з нотками веселощів відповів Свят.

   Ну й вони злякали мене. Зараз я їм відомщу. І цікаво, коли Лада встигла дати ключі своєму хлопцеві? Потрібно буде запитати.

   Я встигла переплести косу, щоб привести в нормальний стан зачіску, та трішкисебе причепурити, а потім подумала, що потрібно вже вийти з кімнати. На мені була красива шовкова піжама пудрового кольору. Вона складалася з коротеньких шортиків, які відкривали красивий вид на мої стрункі та підтянуті ніжки, та з майочки на тоненьких брительках, яка красиво підкреслювала мою фігуру.

    Вийшла з кімнати та направилася відразу на кухню. Коли лиш увійшла та потягнулася, щоб зробити вигляд, що лиш прокинулася. Поки я це робила, зрозуміла, що вони сидять на дивані та дивляться на мене. Направилася до чайника та включила його, щоб зробити чай.

- Що будете? – запитала в хлопців, не обертаючись до них обличчям.

   У кімнаті повисла тишина, тому я обернулася, щоб подивитися на їхні здивовані обличчя.

- Як? – запитав Свят.

- Чула як ви зайшли. – поки це говорила почула в кімнаті дивний солодкий запах. – Це, що таке? – принюхуючись, запитала сама себе.

   Я обійшла диван та направилася до тумбочки, де стояв дифузор (освіжувач повітря). Коли я нахилила голову та понюхала ближче баночку, то чуть не зомліла.

- Фуу! – скрикнула я. – Боже, що за запах. Полуниця і карамаль, фу.

- Нормальний запах. – сказав Свят.

- Якщо так, то йди віднеси тій, хто це купляв. Думаю після такого точно прокинеться.

- Гаразд.

- Лиш довго не затримуйтесь. – підморгнула я Святу і передала йому дифузор.

   Коли Свят зайшов в кімнату Лади, тоді я залишилася з Арсеном в одній кімнаті. Одразу ж стало замало повітря. Що зі мною відбувається?

   Він сидів в чорній водолазці та чорних джинсах. Як йому цей наряд до лиця. Він такий красивий. Боже, про що це я?

- Ти не любиш солодкі запахи? – перервав тишину чоловік.

- Ні… не люблю. – сухо відповіла та пішла, щоб виключити чайник.

- А, який запах тобі до вподоби? – таки не відступав Арсен. Він встав з дивану та пересів за стіл.

- Люблю холодний, свіжий. – навіщо я йому це говорю? Він його прискіпливого погляду ставало не пособі. Як же складно біля нього просто знаходитися.

   На це він лиш усміхнувся куточками губ та підняв на мене свої зелені очі.

- Що ти будеш пити?

- Ми вже перейшли на «ти»?

- Вибачте, не помітила.

- Нічого, мені подобається, звертайся на «ти». І я буду каву з молоком, якщо можна. – він легко відкинувся на спинку крісла, схрестив руки на груді та прямо дивився в моє обличчя.

- Можна. – легко усміхнулася.

   Почулися звуки з кімнати Лади. Напевно вже проснулася.

- Привіт! – весело привіталася зі мною подруга.

- Привіт. Як запах?

- Неперевершений. – скривилася вона. – Ти сказала купити і я купила те, що було.

- І, звичайно, не встигла понюхати.

- Як добре ти мене знаєш.

   Я хотіла ще щось сказати, але мій телефон задзвонив, тому я подивилася на екран і напевно зблідла.

- Хто це? – стривожено запитала Лада.

   Я могла і непіднімати слухавку, але подумала, що краще поговорити з ним. Останнім разом ми не найкраще попрощалися.

- Кирило, слухаю.

- Привіт.

- Ти щось хотів?

- Вибачитися за останній раз. Я не мав права тебе ображати чи принижувати, вибач.

- Усе гаразд. – з ноткою усмішки відповіла. У цей час провела поглядом по тих, хто сидів за столом. Лиш одна пара очей дивилася на мене важким та напруженим поглядом. Що з Арсеном?

- Ні, я хочу загладити свою провину…

- Не треба. – перебила його.

- Я не договорив. Сходимо на обід чи вечерю? Як тобі буде завгодно.

- Коли?

- Добре, що хоч одразу не відмовляєшся. Сьогодні на вечерю, підійде?

- Гаразд. – усе одно від мене не відстане. Але попри все з ним цікаво і він класний співрозмовник.